12

– На мене це не подіє, – спокійно промовив Артем Дмитрович.

– А якщо ми вас звʼяжемо і будемо лоскотати, поки не капітулюєте? – лукаво посміхнулась я.

Ми продовжували втрьох насуватися на викладача, але він тільки руки в кишені склав, а з місця не ворухнувся.

Відстань до професора ставала все меншою і меншою, втім ніяких ознак страху не прослідковувалося. Зрештою ми підійшли до нього. Друзі зупинилися завчасно, а от я опинилися впритул.

Артем Дмитрович знову усміхнувся самісінькими лише куточками вуст, нахилився до мене і дуже спокусливо прошепотів:

– Спробуй.

Всередині все завмерло, вмить напружилось і солодко занило. Цей чоловік надто дивно на мене діяв! Сич облізлий! Що він взагалі сказав?

– Е? – я нарешті відірвала погляд від викладацьких грудей. Силует м’язів настільки привабливо виділявся під сорочкою, що руки аж зуділи – настільки хотілося доторнкнутися.

– Полоскотати. Спробуй, – так само спокусливо повторив Артем Дмитрович. А в медових очах так і гарцювали бісики! Він однозначно точно насолоджувався моєю реакцією.

– Здається, ми тут зайві, – похмуро хмикнув Гордій.

Я ж знову загальмовано перевела погляд на міцний торс перед собою і важко ковтнула.

– Нумо, Вишню, – тихенько позаду підштовхувала Найда. Б’юся об заклад, її очі палали цікавістю.

– Що «нумо»! Вишню, відійди від збоченця! – роздратовано гаркнув Гордій і рукою відвів мене на крок назад. Тепер я стояла в один ряд із Найдою. – Ви не боїтеся лоскоту, так?

Мені здалося, чи в очах викладача на мить промайнуло розчарування? Та ні, точно здалося! Артем Дмитрович вирівнявся, але продовжував невідривно дивитися на мене:

– Хтозна, – потиснув він плечима, – спробуйте і дізнаєтесь.

Гордій не витримав і заступив професору огляд на мене. Тепер я бачила лише спину Гордія. До речі, ніколи раніше не помічала, наскільки широкі в нього плечі! Та й сам хлопець нічого такий.

Я зробила крок убік, аби все ж прослідковувати за реакціями викладача. Він і без Гордієвої спини настільки скупий ззовні на емоції, що їх важко вловити.

– У нас був запасний план? – поцікавилася Найда.

– Запасний запасному? – хмикнула я.

– А який був основний? – спитав Артем Дмитрович.

– Попросити, – трошки розгублено відповіла я.

– І чому ви його пропустили? – примружив він очі.

А я навіть і розгубилася.

– Невже б ви погодились? – Гордій знову перекрив викладачеві огляд на мене. Я не витримала і схопила його ззаду за сорочку, відтягнула у ряд до нас з Найдою. – Ви ж сказали «ні»!

– А ви спробуйте змінити мою думку, – хитро усміхнувся Артем Дмитрович.

Ми з друзями переглянулись. І в очах кожного я читала питання, яке вирішила озвучити:

– У чому підступ?

– У мене буде одна умова. До тебе Вишню, – ці викладацькі пустотливі вогники в очах зводили мене з розуму!

– Яка? – з підозрою спитала я. Поруч напружився Гордій.

– Ти будеш після пар додатково займатися зі мною протягом наступного місяця, – промовив Артем Дмитрович.

– Чим займатися? – буркнув Гордій і похмуро звів брови. Хлопець не зводив свердлячого погляду з викладача.

– Гордію, – обурено шикнула на хлопця Найда.

Щось недобре промайнуло в погляді Артема Дмитровича. Але вже через мить він хмикнув:

– Вишню, у тебе чудові друзі. І сподіваюсь, вони не будуть проти занять з англійської.

Кілька митей чоловіки пропалювали одне одного поглядами. Ми з Найдою налякано переглянулися. Сич їх знав, чого від них можна очікувати.

Та зрештою Гордій відступив:

– Ну, англійська нікому не завадить. Але Вишню не ображати!

Я поквапилась втрутитися, поки розмова знову не переросла в з’ясування, хто кращий півень:

– То ви мені допоможете? – навіть очима на Артема Дмитровича покліпала.

– А ти будеш відпрацьовувати? – натомість спитав він.

– Ви справді-справді допоможете повернути сову на місце? – я все ще не вірила, що Артем Дмитрович на це погодиться. Вдивлялася в його обличчя, аби зрозуміти, чи не жартував він.

На мить, дуже коротку мить, в погляді чоловіка промайнуло щось. Якась емоція, яку я не змогла розшифрувати. Та й не встигала. Але всередині все натягнулось мов тятива, і тільки дивний солодкий посмак залишився.

Артем Дмитрович прочистив горло і видав:

– Ну хіба я можу стати причиною річних невдач всіх студентів.

– Тоді я згодна! – помучюсь трошки на додаткових, зате нікого не підведу. А там, може вдасться і зменшити трохи термін покарання.

– Рівно місяць, до посвяти. І ні дня менше. Нехай університет оговтається від сьогоднішніх ваших витівок, – ніби прочитав мої думки викладач.

– А якщо я попрошу? – я не втрималась і повернула йому підколку.

– Вишньо, не змушуй мене жалкувати про свою доброту, – примружив очі викладач. – А якщо зараз же не підете на пари, то термін додаткових занять збільшиться. З вашими дверима я зараз розберусь.

– Так точно! – пискнула Найда і кинулася по наші з нею сумки.

Гордій теж заметушився допомагати їй. Одна я залишилася стояти.

– Вишньо? – здивовано озирнулися на мене друзі. Артем Дмитрович теж подивився на мене і питально здійняв брову.

– Та от все намагаюсь збагнути, додатковим місяцем ви погрожували мені чи собі? – задумливо протягнула я.

В очах професора знову застрибали веселі бісики.

– Все! З мене досить, ходімо вже звідси, – роздратовано промовив Гордій, і схопивши мене за руку, потягнув до виходу з кімнати.

Найда кинулась за нами, тримаючи і мою сумку.

– Ти його причарувала, – шепнула подруга мені.

– Кого з? – я не могла відвести погляду від медових очей, які дивилися нам услід.

– А кого хотілось би більше? – хіхікнула подруга.

Питання, на яке я боялася відповісти навіть самій собі. Тому просто змінила тему:

– А які у нас сьогодні взагалі пари?