11

Татусь виглядав суворим і на межі цілковитого оскаженіння. В нього було чимале пузико, яке дуже тісно обтягувала сорочка. Здавалося, ось-ось і ґудзик не витримає натиску та й вилетить.

Дівчина одразу відпустила викладача, сховавши руки за спиною. Артем Дмитрович же спокійно поставив мене на підлогу.

– Красимира? – татусь, схоже, очманів, побачивши свою доньку зеленою. – Хто з тобою це зробив? Що у вас тут відбувається?

– Олексію Немировичу, це все вона, – а непогана з ректорської доньки актриса. Так швидко включилась у роль «невинної барашки». Ще й якимось дивом зуміла викликати зливу зі своїх очей.

Я не втрималась і фиркнула. За що одразу заробила докірливий погляд від Артема Дмитровича. Швидко потупила очі, але було пізно: розлючений ректор вже звернув на мене свою увагу:

– До мене в кабінет. Негайно. Гадаю, дехто зайвий у цьому університеті.

Красимира швиденько перебігла за спину батькові і звідти задоволено посміхнулась нам.

Посмішка вийшла лячною: зелена пляма вкривала добру половину обличчя й спускалася на верхні зуби.

Я готова присягнути, що почула як заскреготіли зуби Гордія від злості.

Артем Дмитрович загородив мене собою, зробивши крок вперед.

Такий жест захисту. Від чоловіка. Мабуть, вперше я відчула на собі вираз «за ним як за кам’яною стінкою». І це було настільки приємно, що знову всередині ворухнулось якесь незнайоме почуття.

– Олексію Немировичу, краще для початку розібратися у ситуації, що склалась, – твердо промовив кращий викладач у світі.

– Ви забуваєтесь, під чиїм керівництвом знаходитесь? – погрожуюче повисив тон ректор.

– Аж ніяк. Також я чудово пам’ятаю про виділення коштів на фінансування гуртожитків, – кригою у голосі Артема Дмитровича можна було всю Україну на Антарктиду перетворити!

– Ти на що натякаєш? – оскаженів Олексій Немирович.

– Вітав з новим будиночком у Карпатах.

Після цих слів професора ректор різко збліднув.

– Не варто з’ясовувати всі обставини цього гармидеру тут. Красимиро, за мною, – і він розвернувся на п’ятках.

Артем Дмитрович рушив за ним. На вході він повернувся до нас і приклав вказівний палець до губ, жестом показавши «тихо».

Видихнувши, я проводила поглядом найкращого викладача. Втомлено опустилася на власне ліжко й одразу ж підхопилася: воно було геть мокрюще й холоднюще!

– Принаймні, нарешті Красимира стала відповідати своєму імені, – перший порушив тишу Гордій.

– Ага, прокляття злої феї-хрещеної спало і Фіона знов позеленішала. Але тільки на наступні сорок вісім годин, – підтримала його Найда.

– Хотіла б я, щоб хтось засняв момент, коли вона побачить себе в дзеркалі, – хмикнула я.

В цей момент гарпія, яку подруга завалила, втекла з нашої кімнати.

– Якась вона не дуже зговірлива, – протягнув Гордій.

– І з чого б це? – хмикнула я. – Наша Найда билась з нею як справжня валькірія.

– Кажу ж, я й не сумнівався у вас ні на мить. Хотів ще аби Артем Дмитрович побачив.

Повз кімнату пройшов натовп студентів, і всі активно намагалися зазирнути всередину.

– І не тільки він один побачив, – похмуро буркнула Найда, хапаючись за вилицю, по якій розповзався синяк.

Ми втрьох вмить пригнітилися і насуплено подивилися одне на одного.

– Що тепер будемо робити? – озвучила я те, що турбувало всіх нас.

Той самий натовп пройшовся коридором у зворотній бік. Студенти вибухнули сміхом.

– Може, для початку поставимо двері на місце? – запропонував Гордій.

– Боюсь, що це найменша наша проблема, – буркнула я, покосившись на ліжко.

– Угу. А що як за нами виженуть і Артема Дмитровича? – зітхнула Найда і підійшла до мене. Поклала голову мені на плече.

Гордій окинув нас похмурим поглядом і вже за мить розплився у яскравій усмішці:

– Та годі вам! Артем Дмитрович себе образити точно не дасть. А там і нас прикриє. Я коли по нього біг щойно, – почав Гордій і пішов все ж підіймати двері. – То ми трохи перекинулись кількома словами. Нічо такий мужик виявляється.

– А нащо ти взагалі за ним побіг? – здивовано глянула на нього Найда.

– І це твоя «вдячність» за порятунок? – хмикнув хлопець.

– Але ж ти якось зрозумів, що та допомога нам буде потрібна, – вставила я.

– Коли весь гуртожиток прокидається від крику «бійка дівчат», я теж прокидаюсь і біжу робити ставки. Але як тільки розумію, що мова йде про моїх дівчат і їм може бути непереливки від ректора, то біжу за тим, хто ще суворіший від ректора. Розігнати натовп веселих старшаків, то вам не в кабінеті папери підписувати, – і Гордій почав пихтіти над дверима.

Ми ж з Найдою стояли в обіймах одна одної.

– У будь-якому разі, ми знаємо, де він живе, і зможемо кілька днів пожити у нього, – невесело хмикнула Найда.

– Ага, він спить і бачить, аби двоє вродливих студенточок жили з ним під одним дахом. Разом з тою Льолею чи як її там, – в тон подрузі додала я.

В цей момент Гордій вронив двері:

– Яка ще Льоля? – якось надто зацікавлено спитав він.

– Тобто той факт, що Вишня тебе не порахувала, взагалі не заціпив? – хіхікнула Найда.

Гордій примруживши очі зиркнув на неї. Я навіть бачила, як розширювалися його ніздрі від бажання підколоти у відповідь. Але друг здивував нас обох: він розвернувся і почав вставляти двері на місце.

Ми з Найдою шоковано переглянулися.

– Гордію, якщо в тебе вже приступ «господарочки», то може ще й матраци нам зміниш? А то ці геть промокли після гарпій, – обережно поцікавилася Найда.

І хлопець мовчки... кивнув! Ми з подругою знову шоковано переглянулися і вражено опустилися на третє, сухе ліжко.

– Гордію, та ми б тебе не кинули на вулиці, – обережно почала я.

– Так. Забрали б все одно з собою, – кивнула Найда. – Ну довелося б на килимку в прихожій тобі потіснитися. Але ж не кинули б!

І знову цей хмурий погляд Гордія. Але хлопець і цього разу змовчав, тільки відвернувся назад до роботи.