3

Я завмерла як вкопана.

– Що? – різко розвернулася до нього.

– Хоча б символ поверніть, – зітхнув цей слизький тип.

– Не хвилюйтеся, – протягнула я, примруживши очі, і пішла геть.

Спину обпалював його проникливий погляд до останнього, поки двері аудиторії за мною не зачинилися.

– Ну що там? – очі Найди палали цікавістю. – З таким красенем поцілуватися!

– Ти думаєш, вони там цілувалися? – саркастично спитав Гордій.

– Ні, звичайно. Якби цілувалися, ми б її до наступної пари не дочекалися, – широко усміхнулась Найда і першою рушила коридором.

Гордій попрямував одразу за нею, хотів знову якусь словесну колючку встромити, та я їх зупинила. Взявши обох під руки, встала посередині і змовницьки прошепотіла:

– Ви ж тільки не розповідайте нікому!

– Ти ж знаєш, я й під допитами тебе нікому не видам, – самовпевнено заявив друг.

Ми з ним очікуючи уставилися на Найду.

– Що ви на мене так дивитесь? Пліткарством не займаюсь, – гордо промовила та. – Тим паче не підставляю найкращих друзів.

Бесіду перервав гучний окрик Остапа, спортивної гордості нашого факультету:

– Ввечері гулянка!

Він насувався на нас наче фрегат через море низеньких, порівняно з ним, студентів. Як на мене, у нього один недолік: він блондин. Чомусь блондини мені не дуже подобаються.

– З якого приводу? – Найда одразу почала кидати бісики хлопцеві.

– А хіба він треба? – гигикнув Гордій.

– Ви що, не в курсі? На честь успішного пограбування, – подивився на нас як на чумних Остап.

– Так його ж ще повернути треба, – нахмурила брови я. Зараз наврочать мені успіх операції своєю гулянкою.

У цей момент спина почала зудіти від чийогось погляду.

– То як повернуть вдруге відгуляємо! – щасливо запевнив Остап, і вони з Гордієм знов загиготіли.

Я ж озирнулася через плече і побачила Артема Дмитровича, його оточив натовп студенток, які про щось тріщали. А чоловік дивився на мене з ледь примруженими очима та прихованою у куточках вуст усмішкою.

Довелось докласти чимало зусиль, щоб моє обличчя не стало у тон волоссю. Я стрімко розвернулася до Найди, схопила її за руку і потягнула геть.

– Агов! Вишенько, ти чого? – пискнула подруга від несподіванки, ошаленіло озираючись на Гордія з Остапом.

Судячи з того, як замовк їхній регіт, хлопці теж не розуміли, що трапилося.

Я ж продовжувала тягнути сусідку вглиб натовпу.

– А-а, – викривально протягнула Ная.

Я підозріло зиркнула на неї: що вона вже там собі придумала?

Схоже, дівчина перехопила погляд викладача, бо сяючи задоволеною усмішкою підхопила мене під руку і змусила сповільнити крок. А потім взагалі почала легенько тицяти стегном.

– Та що з тобою?! – не витримала я її третій тичок.

– Дупою крути! Ти ж не злодійка, а дівчина, що спокійно йде на інші пари. Нехай полюбується, – повчально промовила Найда.

– Він же викладач! – обурено вигукнула я.

– А Гордій з Остапом – ні! – в тон мені відповіла подруга.

Я обережно озирнулася через плече. Хлопці дійсно продовжували стовбичити серед коридору, впиваючись в нас ошаленілими поглядами.

Артема Дмитровича вже ніде не було видно, тому я вирішила підіграти подрузі і теж почала крокувати від стегна.

Найда кинула хитрий погляд на хлопців і хіхікнула.

Остап важко видихнув й потирав чоло, а Гордій невідривно на когось з нас дивився, ковтнувши слину.

– Бачиш, як він на тебе поглідає? – гарячкувато зашепотіла подруга на вухо.

– Хто з них?

– Та обоє! – знов хіхікнула Найда.

– То на тебе, – легенько штовхнула я її у бік.

І ми знову почали по-дівочому сміятися, та шум позаду нас перебив вигук:

– Не дивись на неї! – викрикнув знайомий чоловічий голос.

– Вона сама показує! – обурено озвався інший, не менш знайомий голос Остапа.

Звук удару.

Ми з Наєю налякано озирнулися і... Охнули! А потім, звичайно, кинулися в епіцентр бійки.

Де кулак Гордія зустрівся зі щелепою спортсмена.

– Дідько! Ти ще й щоки качаєш, чи що? – шипів Гордій, активно трясучи правицею.

Очманілий Остап стояв і кліпав очима, а потім як заволав:

– Ти сказився?

Найда схопила друга під лівицю:

– Хутчіш, час тікати, – і потягнула до сходів.

Підхопивши Гордія під праве передпліччя, я допомогла тягнути його. І ми втрьох почали продиратися скрізь натовп студентів.

– З тобою ще не закінчено, мерзотнику! Йди сюди! – Остап кинувся нас переслідувати.

Він пер наче танк, не звертаючи ні на кого уваги. І люди самі перед ним розступалися, аби їх не затоптало.

– Що тут відбувається? – жорсткий голос Артема Дмитровича прокотився коридором.

Навіть Остап від несподіванки завмер на місці.

Ми втрьох обернулися. Я помітила швидкий погляд викладача, кинутий на мене, опісля на Гордія і врешті на Найду. Потім Артем Дмитрович повністю зосередився на Остапові.

Студенти довкола нас почали потроху задкувати і ховатися хто куди: аудиторії, бокові відгалуження, туалети. Хлопці в жіночий, дівчата в чоловічий.

Ми вирішили теж обережно позадкувати. Ще не вистачало через чоловічій тестостерон мати проблеми.

– Та нічого, просто, е-е, шукаю аудиторію, – бездарно намагався виправдатися Остап.

Дослухати шедеври його думки у нас не вийшло, ми сховалися за сходовий прогін.

Артем

Я продовжував свердлити похмурим поглядом місцевого громилу. Боковим зором при цьому намагаючись відслідкувати переміщення трійці.

За цього блондина мене попереджали інші викладачі, казали, у нього дуже запальний характер. Але як спортивна гордість універу, він не повинен встряти у проблеми.

Втім, мені не було до нього ніякого діла, більше хвилювали потенційні проблеми однієї занози.

І її дуже ревнивого друга. Цікаво, на кого з подружок він забороняв дивитися, на червону чи брюнетку?