2

Застогнавши, я жбурнула у подругу перше ліпше, що трапилось під руку. І судячи із зойку, влучила у ціль.

Потім накрила себе ковдрою з головою, аби вже за секунду хтось несамовито стукав у наші двері.

Поруч почулося здавлене скиглення Найди:

– Кому вночі не спиться?

– Твої шанувальники? – буркнула я, не розкриваючи очей, втім ковдру з носа прибрала.

– Дівчата! Підйом! Пара за п’ятнадцять хвилин! – почувся голос Гордія.

– Общупаний сич! – вигукнули з подругою одночасно і підскочили на ліжках.

Я побігла відкривати Гордію, подруга накинула халат на свою піжаму і схопила наші з нею зубні щітки.

Гордій сьогодні був веселим. Як завжди широка усмішка на все обличчя і ні натяку на вчорашній поганий настрій:

– О, бачу, ви не дуже квапитесь до нашого нового викладача.

Хлопець по-свійськи зайшов до кімнати й одразу кинувся до холодильника.

– А! Якого хрича?! – заволав він, відкривши білу дверцятку.

Ми з Найдою кинулися подивитися, що там так налякало нашого зазвичай сміливого друга.

– Ти чого? Все та сама гендерно-нейтральна сова, – прокоментувала я.

– Здається, хтось не виспався, – постукала Найда хлопця по плечу.

– Та ні! Я просто забувся, що воно тут, – захлопнув холодильник Гордій.

– І що, нічого не зʼїси? – покепкувала я.

– Перехотілося, – буркнув друг, плюхаючись на ліжко Найди.

– Схоже, варто обзавестися ще однією ГНС. Аби відлякувати непроханих тарганів від їжі, – хихикнула Найда, і ми вдвох хутко вибігли з кімнати.

Ранкові процедури із забігу скрізь натовп першаків до умивальнику та боротьби за вільну кабінку туалету минули швидко.

Ще кілька хвилин забрало вдягання у кімнаті, для цього довелось вигнати Гордія.

Я навіть встигла підвести очі, поки Найда фарбувалася.

– Та скільки можна вовтузитися! У нас залишилось лише п’ять хвилин! – не витримав Гордій, зі стуком відкриваючи двері.

– Майже скінчила! – озвалась подруга.

Я вже стояла готова біля дверей з її та своєю сумками.

Ще хвилину потому ми втрьох бігли студмістечком. Яке, до речі, гуділо від гарної новини: символ поцуплено! Якщо так само непомітно вдасться повернути на місце, тоді халявний рік забезпечено. І значить студентську посвяту на початку жовтня всі відгуляють на повну.

–  І нашо оці фарбування!? – бурчав Гордій, розпихуючи ліктями студентів і розчищаючи нам шлях до потрібної аудиторії.

– Думаєш, я і без них вродлива? – засяяла усмішкою подруга.

– Думаю, вони тобі не допоможуть, – з боку може здатися дуже грубим зауваженням. Але Найда з Гордієм по-іншому спілкуватися не вміли. Я майже щохвилинно дивуюся, як наша компанія взагалі змогла зібратися. 

– Гремлін невихований!

– Хто б казав! У дзеркало давно дивилася?

Почувши знайомі голоси, студенти почали самі розступатися. Навіть до першаків дійшла слава моїх друзів: під час сварки вони зметуть на своєму шляху всіх. Від перехожого учня до викладача.

Одного разу навіть почали бійню їжею у кафетерії. Це було феєрично!

Разом з дзвінком ми забігли до аудиторії. Фух, викладача ще не було.

Піднялися на вільні місця посередині, хоча все ж трошки ближче до кафедри, ніж до останнього ряду. І Найда одразу ж прийнялась за своє:

– То як воно вчора було? Романтично ж мабуть?

– Ага. Що може додавати більше романтики, аніж втеча від старого, вонючого й скрипучого Філича! Хіба що тільки близькість нашого факультетського символу! – зареготів Гордій.

– Я дізналась, як виглядає наш новий викладач! – влетіла до аудиторії королева не тільки нашої групи, але й всього універу.

Адже дівчина з красномовним іменем Красимира, – а також довжелезним білявим волоссям, завжди закрученим у великі локони, й величезними синіми очима, що робили її схожою на ляльку, – була донькою ректора.

Цей факт нібито ретельно замовчувався, але чомусь знали всі навкруги.

Одним словом, не дівчина, а те ще стерво.

– О, і який він? – навкруги головної занози одразу злетілися занози поменше. Прихвостні.

– Дівчата, вже розпочалася пара, займіть, будь ласка, свої місця, – від входу в аудиторію промовив до болі знайомий голос.

Серце закалатало ще швидше, аніж учора!

Ні-ні-ні!

Невже?

Я аж очі заплющила, так не хотіла у це вірити!

– Який красень, – томно зітхнула поряд Найда.

– Хіба він достатньо дорослий для викладання? – насупився Гордій.

Наважившись, я відкрила спочатку одне око, а потім інше. Аби одразу ж зустрітися з насмішкуватим поглядом медових очей.

Хрич! Тобто сич! Дідько, одним словом!

Я тихенько застогнала і опустила голову на руки.

Та це ж мій вчорашній зловмисник! І поцілунок! От чому він вагався, чи тікати. Але ж навіщо взагалі тоді тікав?

– Всім ранку. Мене звати Артем Дмитрович і я ваш новий викладач англійської, – а глузуючий погляд не відривався від мене.

– Вишенько, все гаразд? – занепокоєно схилилась до мене Найда.

З-за її плеча я помітила такий само стурбований погляд Гордія.

– Ні. Пам’ятаєте мій вчорашній поцілунок з новеньким студентом? – пошепки проскиглила я.

Друзі кивнули, дивлячись на мене нічого не розуміючими поглядами.

– Так от, новенький «студент» зараз стоїть перед нами. На кафедрі, – я знов сховала обличчя в руках.

– Що? – ледь не на всю аудиторію загорланила подруга.

– Тихіше ти! – шикнув на неї Гордій.

– Ой! – стулила рота руками дівчина, але вже за мить продовжила, сяючи очима. – Оце ти щасливиця! З таким красенем!

– Кажу вам, з ним щось нечисто, – насупив брови Гордій. – Не може такий молодий бути викладачем.

– Може, якщо у нього мізків побільше, аніж у деяких, – хмикнула Найда.

– Тихіше ви! У мене й без вашого шуму величні проблеми, – шикнула на цих двох.

– І що ти будеш робити? – вмить переключилася на мене подруга.