50

Тарас вкрився холодним потом. Йому потрібно було хапнути кілька ковтків повітря, перш ніж він міг щось сказати.

• Розказуйте! – він вимовив це підвищеним тоном, наче вимагаючи.

Та Август був чоловіком дуже спокійним, за своє життя пройшов багато перешкод, але не любив підкорятись, особливо, коли від нього щось вимагають. Він просто знизав плечима і відвернув голову від співрозмовника. Дивився прямо, наче крізь стіну в сусіднє купе. Тарас не зміг контролювати себе і вчепився з усією силою об комір сорочки старшого чоловіка.

• Розказуйте все, що знаєте! – ще раз повторив хлопчина.

Мабуть Августу не сподобалось, як до нього звертаються, бо через пару секунд Тарас валявся на підлозі поїзда. Старший чоловік мав хорошу фізичну підготовку.

- Вибач, що довелось прикласти силу, але не люблю, коли до мене звертаються подібним тоном, а надто, коли я ні в чому не винен, а надто, коли майже незнайома людина.

- Це ви мені вибачте. Я погарячкував. Занадто, – вставав хлопець, поправляючи на собі одежу. – Розкажіть будь ласка де ви її бачили і з ким.

- Мені якось не хочеться розказувати вам тепер нічого. Хоча на початку нашої розмови ви менівидалисьдуже милим хлопцем. Тож поясніть, будь ласка, що вас заставило змусило розізлитись, і яким чином до цього причетний я. Тоді і я розкажу все, що вважатиму за потрібне.

Тарас завагався. А що, якщо Август – один з тих людей, що працюють на Сергія, і він слідкував за ним вже давно. Але, зрештою, це маленький промінчик сонця, маленька надія.

Вигадати якусь історію? Збрехати?

Ні, коли ти вважаєш, що оточений безвихіддю, то тільки правда може тебе врятувати. І Тарас розказав. Все, що вважав за потрібне. Звісно, без особливих деталей, але з багатьма нюансами. Розказав все, від самого початку.

Історія видалась дуже незвичайною, надто фантастичною, щоби бути правдою. Але якби Тарасові потрібно було збрехати, то чи не придумав би він щось реалістичніше? Бо те, що почув Август, важко придумати спеціально.

Співрозмовник виявився Сергієвим партнером по бізнесу, якого він бачив лише кілька разів. Але якщо Тарас розказав правду, то це може дати відповідь на деякі питання, що виникали у цього чоловіка. Наприклад, чому Сергій не хотів зустрічатись із партнерами з інших країн, тільки з голландцями, а з іншими – через посередників. Або чому в інтернеті неможливо знайти жодної фотографії Сергія. Також Марія, яку поталанило побачити, не світилась від щастя поруч з чоловіком.

Тарас розказував про Сергія, але Август розумів, що мова йде про Ван-Дрейка Дрейка. Він знав, що колись батьки дали хлопчику два імені, але не знав, що інше ім’я «Сергій». Сумнівів не було, бо Тарас розказав про Джулію і про Василя, а Август був колись з ними чудово знайомим.

З кожним реченням Тараса Август все більше і більше розумів дивну поведінку Дрейка.

І якби не ця випадкова зустріч в поїзді, якби Тарас не витягнув фотографію Вишеньки, якби Август не вирішив розказати все, що знає, то невідомо, чи Тарас взагалі колись віднайшов би Марію і Сергія.

Август, в свою чергу, вирішив розказати хлопцеві все, що знав корисне. Знав він не багато, але достатньо. Розказав про травму Сергія, розказав, що хлопця не було в країні кілька років, розказав, як хлопець перейняв батьковий бізнес, як влаштовував бал, що на пальці внього красувався перстень, що заявляв про одруження. Розказав про красуню-Марію, яка виглядала дещо стурбованою. Тепер не дивно - чому.

Розказав також, що й на вечір його не було запрошено, бо він не голландець, але як йому за допомогою хитрощів вдалось прокрастися серед гостей.

Август розказав все, що вважав за потрібне і що міг згадати.

Найціннішою інформацією для Тараса було те, що Август знав адресу, де проживали Сергій і Марія. Мало хто знав цю інформацію, але Август знав. Потрапити до маєтку Ван-Дрейків було дуже навіть непросто. Якщо ти не маєш спеціального запрошення, то ніяк туди не потрапиш. Навіть під виглядомлистоноші.

Август і Тарас обмінялись контактними даними, і чоловік пообіцяв, що щось неодмінно придумає і буде обережним.

Тарас заселився в готелі і став чекати. Його мучив страх, що це може бути пасткою, але нічого змінити не міг. Це був останній шанс. Нехай буде так, як має бути.

Через півтора тижні Тарас отримав від Августа листа і коробку, в якій щось було.

Хлопець почав читати листа:

«Одного разу незнайома людина зробила для мене добру справу. Просто так, від щирого серця. Не чекаючи подяки. Одного разу до мене підійшла дівчинка і мовчки простягнула квиток. Я не знав, як реагувати, бо не відразу зрозумів, що це він у мене випав, коли я витягав гаманець із кишені. Коли до мене дійшло, що дівчинка зробила дуже хороший вчинок, нікому було дякувати. Всі люди навколо змішались. Я тоді задумався, що тій людині було, мабуть, байдуже до мене і моїх справ, але вона не полінувалась підібрати квиток, догнати мене і повернути його мені. Вона не задумувалась, чи вінпротермінований, чи він мені потрібен, вона просто зробила добру справу. Зараз так мало таких щирих людей. Я довго її не бачив від того часу. А потім мені вдалось пробратись хитрощами туди, де мене не мало би бути. Я знайшов ту незнайомку. Я хотів просто віддячити, але дівчина не хотіла зі мною говорити, мабуть, не впізнала мене.