48

Останній день зими супроводжувався напрочуд теплою погодою. Навколо майже не було снігу. Небо було чистим.

«Аж не віриться», - подумав Тарас Чобіток. Можливо, він сам не був впевненим, до чого застосовує ту фразу. Може, до на диво чудової погоди або ж – що це вже останній день зими, а операція ЗМВ не мала великих успіхів.

Хоча, трохи інформації таки вдалось роздобути друзям. І це їм хоч якось піднімало настрій. Ну, якщо можливо схожими новинами це зробити. З кожним днем ставало все важче і важче. Раніше в них було метою вернутись до життя, змиритись зі смертю Вишеньки. І тоді з кожним кроком, поступово, але справи йшли вгору. А зараз… Зараз в душі Тараса і Софії діялось щось жахливе. Особливо в Тараса. Він пережив немалий стрес, коли усвідомив, що вони поховали не Вишеньку, а іншу дівчину. Тепер він не знав, що думати. Де кохана? З ким? Що робить? І чи взагалі жива і здорова.

В хлопця було достатньо часу, щоб прокручувати в голові різні сцени, чому так сталось, чому її викрали, і чи справді до того причетний Сергій (хоча, в останньому він майже не сумнівався). Тарасова уява була настільки великою, що дозволяла бачити хлопцю найрізноманітніші сцени. Зрештою, він вирішив, що хоче, щоб Вишенька була просто живою і здоровою, щоб її ніхто не ображав де б вона не була і з ким.

Але не можна просто взяти і придумати собі життя Марії, не можна просто взяти й придумати, що вона досі жива й щаслива. Потрібно в цьому переконатись. А якщо дівчина в біді – то потрібно її виручати. Врешті-решт необхідно знайти кохану Вишеньку.

Найлегше з усіх, посвячених у деталі ЗМВ, почувався Олексій. Він знав Вишеньку, але ніколи не був її хорошим другом. Та й з Тарасом лише недавно почав дружити. Тому операція ЗМВ не зачіпала за живе хлопця, бо це не стосувалось його рідних людей. Олексія цікавив сам процес пошуку. Він вигадував різні способи, щоб добитись хоч якихось результатів. Для нього ЗМВ – було щось на зразок самоствердження, що так необхідно чоловікам. І, хоча він і так у своєму житті добився багато чого, але з кожним новим результатом стосовно Вольового, самооцінка хлопця підносилась вище.

Друзі стали обережнішими. Не розказували стороннім про те, чим займаються у вільний час. Тарас зі Софією не раз виходили з будинку нестандартним способом (через вікно), щоб уникнути камер.

Мабуть, все-таки за ними хтось стежив, після збільшення конфіденційності з друзями майже ніколи не відбувалось прикрощів, як це було раніше.

Тарас був готовий кожну хвилину присвятити ЗМВ, але якби ж усе було так просто! Інколи на результати деяких запитів необхідно було чекати декілька днів, і ти нічого не міг зробити з цим. Це єдина причина, чому ще досі Тарас ходив на роботу.

Члени операції дізнались не мало, але й не багато. Вони просто шукали будь-яку інформацію, яка пов’язана з Вольовим Сергієм Васильовичем. Вони шукали будь-які статті в газетах, інтернеті, де зустрічалось прізвище Вольового. Шукали зв’язок.

Одного разу Софія видала таку річ:

- Ви розумієте, що навіть якщо ми знайдемо всю інформацію про прабатьків Сергія, це нам може зовсім і не допомогти віднайти його. Якщо в нього є гроші, він може бути де завгодно. З іншим іменем, прізвищем і навіть лицем.

Всі чудово розуміли сказане, та Тарас був тим, кому найменше хотілось усвідомлювати правдивість Софіїних слів.

Найцінніше, що друзі мали, це інформація про фірму, якою колись керував батько Сергія. А ще вони мали адресу проживання батьків Джулії в Голландії. Щоправда, друзі не знали, чим це може їм допомогти.

В інтернеті було ім’я нового директора фірми, але якесь голландське: Ван-Дрейк. Коли дане прізвище вводилось в інтернет, то на картинках красувався переважно старий дідусь. Були й різні інші люди на фотографіях, але вони нічим не були схожі на Сергія.

Без допомоги поліції друзям буде ой як важко довідатись щось справді вагоме. Але звертатись до правоохоронців було надто ризиковано. Тарас переживав, що якщо все підкуплено, то від їхнього звернення до поліції Вишенька тільки більше постраждає.

Тепер Тарасу рідко коли снились сни, бо зазвичай після насиченого дня він спав як мертвий. Але коли спав неміцно, то бачив кохану. Сни були різними, були веселі, були трагічні. Та дуже часто хлопець чув від Вишеньки фразу: «Але я все ще досі тебе кохаю», і це його стимулювало прокидатися зранку.

Майже три роки життя пройшли без коханої людини поруч, але Тарас ще не опускає руки, він готовий гори перевернути й знайти Вишеньку. Його любов, його відчуття не змінились. Не були слабшими. То, може, кохання живе більше, ніж три роки? І це не просто фізіологічний процес, і не просто?

Одного разу, коли операція ЗМВ мало що просувалась вперед, Тарасу в голову прийшла одна божевільна ідея. Він попросив зустрічі з директором школи, «хотів уточнити деякі питання».

Зайшовши до кабінету, хлопець закрив за собою двері і подумки молився, лиш би не виявилось, що Аркадій Петрович, цей самий директор, працює на Вольового Сергія.

Аркадій Петрович, у свою чергу, просто проводив поглядом хлопця. За роки праці він вже надивився на різне і був готовий до всього.

Тарас почав свою розмову. Він просив відправити його на місяць у відрядження… До Шотландії.

Це не просто здивувало, це дуже здивувало директора.

Тарас, не даючи обдумати сказане, продовжив, що оплатить все собі сам, що й програму слушно знайшов і заміну собі знайшов, і про всі нюанси потурбувався.

Аркадій Петрович, може, й довго вагався би, якби не побачив, що Тарас готовий щедро віддячити за послугу.