47

Паніка настає не відразу. Потрібен час, щоб її відчути. Справжня паніка приходить повільно, а за нею й багато чого іншого.

Марія не раз згадувала той день, коли її викрали. Звісно, що пам’ятала вона далеко не все, бо була без свідомості. Але багато чого розказав їй Сергій, допоміг заповнити деякі прогалини. Може, він говорив і неправду, але яке то зараз має значення, якщо є певні наслідки.

Марія добре пам’ятала ту п’ятницю. Той неочікуваний дзвінок у двері. Вона підійшла, побачила, хто то, і відкрила двері. Відкрила, бо людину вона ж знала, і нічого не передбачало біди. Врешті-решт пройшло багато часу після першого нападу, і Сергій не робив нічого їй поганого опісля.

Та й, як вияснилось пізніше, навіть якби дівчина не відкрила, то все одно б не оминула своєї долі.

Далі вона пам’ятає, як все починало розпливатись перед очима, як звуки віддалено долинали до неї. Чому вона не панікувала, коли її вели до чужої машини? Чому вона не кричала?

Це щось схоже на ступор. Ти ніяк не реагуєш на небезпеку, що наближається, бо ти бачиш рух, ти бачиш, що щось відбувається. А от коли приходять наслідки небезпеки, тоді й починається справжня паніка. Коли все навколо завмирає.

Марія пам’ятає себе в темноті. А, може, це вже свідомість її таке придумала. Після того, як Сергій розказав, що труна була причиною темноти. Бо ж вона мала спати двадцять годин від уколу. Навряд чи вона прокидалась. Двадцять годин. Скільки б корисного можна було зробити, але не зроблено.

Навіть в перші дні Марія поводилась занадто спокійно. Коли Сергій показував дівчині свідоцтво про шлюб, їхній будинок, телевізор, по якому дівчина бачила, що відбувається з її рідними.

Пройшло, може, три дні, коли почалась паніка. Прийшло усвідомлення змін, змін в погану сторону. Прийшло усвідомлення, що родичі далеко, що найкраща подруга далеко, і що кохання всього її життя не з нею. Вона не могла повірити, що більше ніколи не побачиться з рідними.

Всередині все розривалось. Їй хотілось кричати, плакати, рвати все на своєму шляху, але від кожної своєї витівкибачила, як страждають її рідні. Марія усвідомила, що Сергій має занадто великий вплив на людей.

Самотужки нічого вона не змінить. Залишалось лише надіятись, що підлеглі Сергія змилуються і відпустять колись дівчину на волю. Але цього не відбувалось. Може, й не всі знали, що насправді відбувається, і який біль терпить Марія.

Слуги розмовляли між собою чужою мовою. Марія їх не розуміла.

Дівчині було дуже важко, але нічого з цим вдіяти вона не могла.

Марія бажала, щоб її рідні забули якнайшвидше той біль, що пережили, і знайшли в собі сили йти вперед.

Паніка пройшла, коли кожен день почав бути схожим на попередній. Марія знала, що добра вона може не чекати, але й гіршого повороту теж не чекала. Принаймні, в це хотілось вірити, і так було. Тільки кілька днів приносили погані новини. Кілька днів серед трьох років. Майже трьох років.

Дівчина почувалась в дивному полоні, в якому добре готують, одягають, не ображають. Але їй не було радісно на душі.

Смішно, бо, мабуть, багато дівчат хотіли б опинитись на її місці: жити в шикарному маєтку, не працювати, але мати багато грошей. Все, що від тебе вимагається – жити в будинку і дозволяти чоловікові любуватись твоєю красою.

Але не в Маріїному випадку. Вона, як ніколи, розуміла, що щастя не в грошах. Щастя у власній свободі. У можливості робити вибір. Бути з тим, з ким хочеш. Робити те, що хочеш.

Так, багато людей вірять в те, що гроші приносять щастя, і коли їх багато, то людина може собі ні в чому не відмовляти. Але зазвичай у багатих людей і проблем більше, не всі багаті щасливі. Не всі щиро кохають, не всі мають люблячу сім’ю.

Звісно, якщо в тебе дуже мало грошей, то ти теж почуваєшся нещасним. Але не через кількість грошей, а через малий вибір. Ти далеко не все можеш собі дозволити, і від того ти не є повністю щасливим.

Але якщо ти маєш хоч якийсь вибір, навіть якщо ти вибереш неправильно, помилишся, але підеш далі… Але якщо ти маєш вибір – ти надзвичайно щаслива людина.

Багато хто з нас має вибір, і не один. Ми відповідаємо за власне життя і вибираємо шлях, який найбільше нам підходить. Просто інколи ми робимо вигляд, що не помічаємо щастя, бо вибираємо легший шлях, там, де треба менше переживати, ризикувати, працювати. Більшість людей вибирає легший шлях, не розуміючи того, що, вибравши важчу дорогу, опісля її проходження, буде набагато краще.

Але це справа кожної людини індивідуально. Просто варто пам’ятати, що якщо у тебе є вибір – ти щасливчик.

Звичайно, є винятки. Але це дуже рідкісні випадки. Дуже рідкісні.

Марія не мала вибору. А ви маєте!