44

Грудень – це місяць, що асоціюється з першим снігом. Це перший місяць зими, але останній у році. Цікаво виходить.

Зазвичай у грудні хочеться закутатись в теплу ковдру і не вилазити з неї аж до весни. Хочеться, але ми не ведмеді. Ми можемо корисно провести ці холодні дні.

Тарасу, Олексію і Софії зовсім було не до сну. Вони останнім часом спали дуже мало. Віддавали свій час пошукам Сергія, Вишеньки.

Працювати над проектом (якщо це можна так назвати) було дуже важко. Коли компанія збиралась разом, то щось неодмінно мало статись: їх могла обхлюпати машина, що проїжджала повз, або ж перед їхнім носом закривались двері будівель, що були їм необхідні.

Згодом компанія вирішила, що потрібно скоротити кількість людей, які їм допомагають. І хоча серед тієї кількості були знайомі або знайомі знайомих і помагали вони не за «дякую», а за хорошу заробітну плату, та довіряти не можна було нікому. Якщо їхні здогади правильні, і Вишенька справді є живою, то не одна людина брала участь в тому, щоб провернути таке. Ніхто й не підозрював, що вона жива, більше двох років, і ніхто б і не запідозрив, якби не риса характеру Тараса: виконувати те, що обіцяєш сам собі. І як він тільки додумався пошукати могилу Вольового Сергія? Як він зміг не опустити руки після того, як не знайшов? Можливо, якби не сни Тараса про кохану, можливо, якби він не любив Вишеньку всім своїм серцем, можливо, якби він змирився з тим, що немає поруч другої половинки, то він би не шукав могили. Тоді б Вольовий Сергій залишився просто колишнім одногрупником, не вартим уваги. Але Тарас кохав Вишеньку, і з кожним сном з нею не хотів вірити в те, що її більше немає. Він не хотів приймати те життя, яке йому запропонували, він вирішив жити за своїми правилами. Чи живе любов три роки? Не знаю. Тарас зустрічався з Вишенькою два роки і кілька місяців. В нього не було трьох років, щоб перевірити теорію людства. Пройшло майже стільки ж часу життя без Вишеньки, і цього теж не достатньо, щоб полюбити нове життя.

Але якщо ж тільки Вишенька жива, якщо ж він буде в тому впевнений хоча б на дев'яносто дев'ять відсотків, тоді ніхто не зможе його спинити й переконати, що пошуки дівчини будуть марними. Все, що в них було до грудня – це відсутність свідоцтва про смерть Сергія Вольового і стаття в газеті про дівчинку, яка в березні зникла безвісти. Дивним було те, що пропала Кравченко Богдана Олегівна на початку березня, а Вишенька «померла» майже в кінці місяця. Можливо, тому люди, які працювали на Савчука Івана не пов'язали ці дві події, і пошуки причини смерті Вишеньки були безрезультатні.

Щоб дізнатись, чи пов'язані Вишенька і Богдана між собою, потрібно було вирушити до батьків тієї дівчинки. Вони теж переїхали, і знайти їх відразу було нелегко.

Але, тим не менше, якщо хтось доклав стільки грошей, щоб Вишенька «померла», то хтось і потратив багато сил, щоб замести за собою сліди. Мабуть, працювало багато людей над цим.

Люди заради грошей можуть піти на все. Не всі, але здебільшого. Інколи хтось каже: «Ні, це вище за мої моральні принципи. Я цього не зроблю ні за які гроші». Але коли чує іншу, більшу, суму, то забуває про свої моральні принципи. Так чинять не всі, але здебільшого.

Або кохання. Люди багато на що підуть через кохання або ж любов до рідних.

Гроші і любов керують світом. І не завжди вони є партнерами.

Але повернімося до того, що комусь потрібно було залучити багатьох людей до співпраці, щоб зімітувати смерть Вольового Сергія і Савчук Марії.

Зараз потрібно скоротити кількість людей, які працюють над операцією «ЗМВ». Хто його знає, може, комусь з них заплатять більше грошей, і він перейде на іншу сторону. Таке в житті часто буває.

Тарас з Олексієм скоротили кількість людей. Робота почала просуватись набагато повільніше, але й кількість проблем, пов'язаних з нею, зменшилась.

Одного разу Тарас вертався додому. Було досить тепло, незважаючи на сніг, який випав. Він дуже хотів спати, але вирішив ще постояти біля вхідних дверей.

Навпроти Тарасового будинку був ювелірний магазин. Хлопець там був декілька раз з Вишенькою, а сам ніколи. Тарас детально оглянув декорації магазину, як написана назва, яким шрифтом. Хлопця потягнуло на спогади, коли вони з Вишенькою наче вибирали дорогі перстені для одруження і робили вигляд, що то для них занадто дешево. Магазин називався «Перли», а над назвою красувалась мушля, яка була наповнена коштовностями.

Раптом хлопець помітив, що між буквою «р» і якимось декоративним каменем є камера. В принципі, логічно, що над магазином ювелірних виробів є камера. Але, якщо придивитись ближче, то можна зрозуміти, що камера напрямлена не на вихід з магазину, а на двері Тараса.

«Таке враження, що грабіжник побіжить до мене додому», - з усмішкою подумав Тарас. Але за кілька секунд його усмішка зникла. Він швидко забіг додому. Знайшов старий бінокль на шафі й через кут вікна знову подивився на камеру. Сумнівів бути не могло: камера спрямована на його вхідні двері, і це не вітер її нахилив.

Вже через кілька секунд Тарас розмовляв із Софією по телефоні.

- Софіє, обережно, дуже обережно виглянь через вікно. Бажано, щоб ти була без телефона біля вуха. Перемкни мене на гучномовець.