41

Якщо читач був уважним, то в нього б виникло багато запитань до автора. Він, можливо, й записував десь собі. Уважний читач.

Якщо читач був ще уважнішим, то на половину своїх питань знайшов відповідь сам або побудував теорії.

Але якщо читач був неуважним і у нього не виникало жодних знаків питання, то нічого страшного, він, мабуть, просто отримував задоволення від рядків і не задумувався про двоякий сенс розповіді.

Візьму на себе таку відповідальність і заявлю, що, в першу чергу, всім кортить дізнатися, чому немає жодних відомостей (крім довідки в деканаті) про смерть одногрупника Тараса. І чому людина, що одружена з Марією, носить ім'я того самого одногрупника?

Мабуть, у вас в голові крутиться теорія великої змови або щось про шпигунів, супергероїв, воскресіння… Але відповідь досить-таки проста: Тарас з Олексієм ніде не могли знайти довідку про смерть одногрупника через те, що її ніхто не виписував. Чому не виписував? Бо ніхто не помирав.

Так, Вольовий Сергій Васильович, той, що колись учився на математичному факультеті разом з Олексієм, Тарасом, Вишенькою, і Вольовий Сергій Васильович, той, що одружений з Марією – це одна й та сама особа.

Так буває, що в житті настає момент, коли найкращим виходом із ситуації є зникнення, просто зникнення, смерть. Але коли ти не хочеш помирати насправді, або знаєш, що «померши» для інших, ти можеш стати щасливим, то починаєш жити іншим життям, закопуючи себе попереднього в могилу.

Так дуже часто роблять відомі люди (співаки, актори), які втомились від слави й хочуть пожити спокійним життям. Вони міняють місце перебування, переробляють документи, змінюють власне ім'я. Вони влаштовують шоу для своїх шанувальників: організовують похорони, прощальну церемонію, мають місце на кладовищі.

У Сергієвому випадку все було дещо інакше. В нього не було місця на кладовищі, та й імені він не змінював. Жив він сірим життям, друзів не мав. Всі, кого він мав з рідних – це був його дядя, адже батьки померли кілька років тому. Сергій був впевненим, що ніхто не захоче приходити на його похорони, а тому й великих витрат не потрібно. Просто, коли виникла нагода, Сергій забрав свою кохану людину, зімітував смерть (просто однією довідкою, яку не важко було дістати) і переїхав до іншої країни. Одну довідку про смерть дістати неважко. Особливо для людини, яка має дуже багато грошей. Якби він тільки знав, що хтось через декілька років шукатиме його, то зробив би й кілька довідок і купив би місце на кладовищі. Але більше довідок – це більше залучення сторонніх людей. А на той момент, в Сергієвих інтересах було обмежити коло осіб, які знатимуть правду. Те коло складалось із трьох людей: Сергія, дядька Івана і Марії. Решта осіб, які були залучені до операції з імітування смерті й емігрування до іншої країни, свято вірили в брехню, яку чули. Можливо, хтось з помічників і задумувався над правдою, але їм надто добре платили, щоб вони дозволяли своїй цікавості вирватись на волю.

Чому Вольовий Сергій Васильович так вчинив? Тому, що він цього хотів уже давно, а на третьому курсі випала нагода. Нагода забрати любов його життя і жити тільки вдвох далеко від реального світу.

Сергій був впевнений, що його любові вистачить на двох. Він чомусь вважав, що Марія поруч з ним має почуватись щасливою, адже вони такі багаті, їй не доводиться мучитись, ходити на роботу. Вона може просто відчути себе коханою жінкою.

Пам'ятаєте, перед тим, як знайомити вас, дорогі читачі, з життям Марії та Сергія, в автора була дилема, чи можна назвати ту пару щасливою. І автор не робила ніяких висновків сама, вона розповіла декілька історій з їхнього життя, і вам доводилось самим судити про щастя Марії та Сергія.

Тепер ви знате достатньо про цю сім'ю, і перш, ніж опустити очі нижче і захоплено читати кожен рядок – заплющте очі й дайте оцінку Марії та Сергію. Прокрутіть всі спогади у вашій голові про їхнє спільне життя і зробіть для себе якісь висновки.

Зробили? Якщо так, то можете читати далі.

Якщо читач був уважним, то він помітив, що Сергій багато разів називав Марію своєю любов'ю, виходить, що він її любив. А чи любила Марія Сергія? Бо якби читач був уважним, то він би звернув увагу на те, що Марія ні разу чоловіка не кликала ласкаво.

То чи любила вона його?

Так, вона могла любити його за красу. Сергій мав досить привабливе обличчя, незважаючи на свій шрам.

До речі, про цей шрам згадувалось на початку книги, коли йшла мова про одногрупника, пізніше теж згадувалось про шрам, коли нам випала честь познайомитись із п'ятирічним Сергійком, який хотів повісити зірку на вершечок ялинки.

Так, Марія могла любити названого чоловіка за красу, але не за красу його любила.

Вона могла любити його за розум. Він був дуже розумним, але й не за розум Марія любила Сергія.

Марія могла ще любити за те, що Сергій був цілеспрямованим і завжди добивався того, що хотів. Такі люди викликають як не любов, то мінімум - повагу. Але не це тримало Марію біля свого чоловіка.

Серцю не накажеш, скажете? Але й тут ви не вгадали.

За два з половиною роки спільного життя з Сергієм, Марія намагалась знайти у ньому щось хороше. Ще три роки тому дівчина бачила тільки світлі сторони. В принципі, як і в усіх інших людях. Але два з половиною роки тому їй довелось поміняти помешкання, країну, навколишніх людей - і за це вона розчарувалась і зненавиділа Сергія.