38

- Уже сонечко надворі світить, – дівчина намагалась розбудити свого хлопця.

- Кохана, я так не хочу вставати. Зроби мені чаю, будь ласка. Ще десять хвилин - і прокинусь, –  Тарас перевернувся на інший бік.

- У нас закінчився чай. Ти спи, а я швиденько збігаю в магазин.

Тарас відкрив очі, підняв голову з подушки і промовив до дівчини:

- Вишенько, я так не хочу, щоб ти йшла.

- Я ж повернусь, бо ще досі тебе кохаю.

Тепер Тарас остаточно прокинувся. Сьогодні йому знову снилась Вишенька. Неймовірно, сон був таким реальним. Хоча, майже всі сни про Вишеньку схожі на реальність. Сьогодні Тарас прокинувся на годинку швидше, ніж запланував. Дивно, зазвичай він не хоче швидко виринати зі сну, де є його кохана. Проте сьогодні була якась тривога на душі. У сні вона йшла з дому, йшла в магазин, але він відчував, що йде назавжди. Дивна наша підсвідомість, інколи такі фокуси показує. Хоча, сьогодні теж не вперше був сон, де дівчина кудись збиралась, і в кожному з таких снів Тарас почував себе не дуже добре. Мабуть, тривога з'явилась від того відчуття, що він знову має прощатися з коханою. Якщо у минулому він з нею не прощався перш, ніж вона зникла з життя, то у снах в нього ніколи не було вибору. Він ніколи не міг піти з нею чи попросити її залишитись. Хлопець просто мав відпустити її і попрощатись. Тарас або прокидався в таких випадках, або починало снитись щось інше. Мабуть, з кожним наступним прощанням тривога зростала. Прощатись – завжди боляче, особливо, коли не знаєш дату найближчої зустрічі. А ще важче прощатись назавжди.

Тарас ще добрих двадцять хвилин просто повалявся в ліжку. Через те, що надто швидко прокинувся, він мав багато часу, щоб зібратись на роботу. Але недостатньо, щоб піти побігати. Хлопець вирішив поприбирати у своїй квартирі перед роботою.

Вже майже три тижні Тарас працює вчителем математики у школі на краю міста. Він довго не шукав роботи, просто зателефонував за першим номером, що потрапив йому під руку з тих, що запропонували в деканаті. Пішов на співбесіду й отримав посаду вчителя математики для шостих і десятих класів.

Важко сказати, що хлопець повністю задоволений своєю роботою. Його думки були зайняті зовсім іншим. Він дуже часто думав про Вишеньку, думав про те, як все-таки знайти могилу одногрупника.

Та й чомусь по-іншому колись Тарас уявляв роль вчителя. Він ставив собі за зразок власних вчителів, які вчили й виховували його. Які навчили географії, математики, англійської мови, зарубіжної літератури й іншого, і які, крім, матеріалу зі свого предмета, вчили жити. Давали поради. Хлопець любив своїх вчителів і думав, що в кожній школі так. Але розчарувався. В школі, де він отримав роботу і вчителі не сильно переймались особистим життям дітей, і діти не поважали вчителів.

Чи це така школа, чи просто змінився час? Цих дітей не хвилює духовний світ, вони надто занурені в технології та інтернет. Про бажання до навчання взагалі варто промовчати. В них його немає.

Так, це стосується багатьох, але не більшості. З першого дня Тарас полюбив кілька дітей, в очах яких була щирість, була душа. Наприклад, дівчинку Діанку Тарас зразу полюбив. Вона ніколи не кричала з-поміж натовпу, мовчала зазвичай, але завжди мала свою думку і говорила лише тоді, коли отримувала дозвіл. Якщо майже всі діти заходились сміхом, коли хтось з однокласників витворив щось смішне і не за правилами уроку, то Діанка просто мовчала. Вона не старалась заспокоїти однокласників, які зривають урок, але й не переймала ефект масовості. Була сама по собі, хоча й дружила з дівчатками. І, знаєте, вона не була дуже розумною, як її однокласниця Дарина, але якщо вона не розуміла чогось, то не боялась підійти до Тараса і запитати його про щось. Могла й десять раз підійти з одним і тим самим питанням. Це й Тарасу подобалось: у неї було бажання вчитись, у неї була своя думка, вона була вихованою. І хоча вона не відповідала образу крутої дівчини, це не заважало їй мати друзів.

Було ще кілька учнів, яких Тарас полюбив. Так, хороші діти були, але вони губились серед невихованих і некультурних. Проблема стояла не в байдужості вчителів. Бо школа виховує, але вона не виховує з дитинства, ані після уроків. В першу чергу, має виховувати сім'я. Якщо батьки не займаються власною дитиною, то як би вчитель не старався, він не може змінити суть дитини. А з іншого боку, у кожного вчителя є власна сім'я, особисте життя, у когось є діти. І звісно, що вони віддадуть перевагу і позаурочний час власній дитині, а не вихованню чужих. Хоча теж бувають різні випадки. Ми ж усі різні.

Тарас, як молодий вчитель, прийшов у школу з великим ентузіазмом, у нього були великі плани, багато ідей. Та вже за два тижні хлопець вирішив, що не варто тратити весь свій вільний час на підготовку до школи. Ніхто, майже ніхто цього не оцінює.

Так, він може почати менше спати ночами, більше готуватись до уроків, придумувати різні ігри, методи, друкувати кольорові картинки для кращого сприйняття інформації. Але чи варто? Йому дають зарплатню за години, проведені в школі, а тратити власні кошти не дуже хочеться. Та й вільний час краще потратити на відвідування родичів чи друзів, на тих, хто теж прагне потратити час з ним.

Тарас вирішив, що проблема сучасних шкіл не у вчителях (точніше не тільки в них), а в першу чергу у батьках, котрі не займаються дітьми.