33

• Тепер ти можеш на ньому грати.

Сергій показав рукою на фортепіано, яке пару хвилин тому вантажники занесли до будинку.

Поява музичного інструменту завела Марію в ступор. Дуже дивно, адже вона ніколи не розказувала своєму чоловікові, що вміє грати. Вона навіть не здогадувалась, що він знає. І чому тепер, після двох років подружнього життя Сергій вирішив зробити такий подарунок. Можливо, цим він хоче виразити свою безмежну любов?

Подарунок справді справив велике враження на дівчину. В Маріїній голові лунало купа питань, але вона жодного з них не задала. Вона навіть не сіла за музичний інструмент того вечора. Вона сіла за нього кілька тижнів опісля. Марія думала, що забула багато чого, адже декілька років не грала. Але пальці пам’ятали те, що мозок забув. Зазвичай дівчина грала тоді, коли Сергій був на роботі.

Згодом домогосподиня принесла три зошити з нотами. Марія з вдячністю прийняла подарунок, і хату заповнила приємна мелодія. Дівчині подобалось грати, вона за цим сумувала. Але грала не більше, ніж годину на день. Моцарт би Марію не зрозумів.

«А цікаво, чи Моцарт знав, що буде таким успішним? Що його пам’ятатимуть довгі роки. Його музику слухатимуть люди різного віку у різних століттях. І якби знав, то як би помінялось його життя? Чи був би він щасливішим у своєму вісімнадцятому столітті?

А, взагалі, якщо згадати письменників, які були бідними за життя, але залишили велику спадщину після себе. Їх досі пам’ятають, люблять і поважають, але чи для самих творців це має якесь зараз значення?

Для людей, які залишають після себе слід, має значення їхня значущість після смерті? Чи куди важливіше, як вони себе почувають під час самого життя? Чи мали вони друзів, кохану людину, тих, хто їх любив і вважав рідним?

Чи варто страждати, йти на самопожертви заради того, що колись у майбутньому твою працю, можливо, оцінять?

У світі багато егоїстів, і часто трапляється, що знаходяться люди, які після твоєї смерті руйнують все те, чому ти присвятив життя, в що ти вклав душу. Буває й навпаки, що твою ідею ще століттями підтримують і шанують.

Але6 в обох випадках, чи має це все значення, якщо ти вже мертвий?»

Чому ця тема зачепила Марію саме цього вечора – ми не знаємо. Дівчина просто вигравала мелодію Моцарта і все мислила про героїв, святих мучеників, поетів.

Наприкінці вечора Марія дійшла висновку, що, мабуть, ті люди робили щось не тому, що в майбутньому це оцінять, а тому, що їм того хотілось у той момент. Звісно, вони були б засмучені, якби перенеслись у майбутнє й побачили, що до їхніх робіт ставляться зверхньо, і навпаки, були б щасливими, знаючи, що їх поважають. Але на той момент, коли вони жили й творили, то не думали про славу, схвалення чи критику. Вони просто робили те, що збагачувало їхній духовний світ. Врешті-решт, робили це в першу чергу для себе.

Тонкі пальці дівчини натискали на клавіші. Все було так легко і гармонійно. Марія все рідше дивилась на ноти й все частіше грала із заплющеними очима. Дівчина завжди дотримувалась думки, що мелодію потрібно відчувати. А краще відчувається, коли в тебе заплющені очі. Адже тоді ти не відволікаєшся на зовнішні подразники. Це те саме, коли ти цілуєшся з коханою людиною. Ти закриваєш очі. Тебе не цікавить, якого кольору небо над головою, які пташки пролітають повз. Ти просто відчуваєш поцілунок і насолоджуєшся моментом. Насолоджуєшся поцілунком.

Зараз Марія з закритими очима насолоджувалась мелодією, яку вигравала. Була надзвичайна атмосфера. Дівчина на мить відкрила свої очі й вже хотіла почати іншу мелодію, але раптом боковим зором побачила якусь постать. Інстинктивно повернула в ту сторону голову. Вона побачила чоловіка. Дивно, він повернувся на годину скоріше з роботи. Пальці вже не тягнулись до клавіш, і дівчина, наче її застукали за чимось недобрим, відсахнулась назад.

• Прошу тебе, не зупиняйся, заграй ще щось, – благав чоловік.

Марія тільки похитала головою і, вставши, попрямувала до своєї кімнати.

• Через десять хвилин вечеря! – роздратовано заявив Сергій, але вмить зрозумів, що був дуже строгим і додав – любове моя.

Через десять хвилин сім’я сиділа за столом, поїдаючи голубці з тертої картоплі.

• Я спеціально прийшов швидше з роботи, щоб послухати, як ти граєш. Анна, наша служниця, сказала, що ти граєш, коли я працюю, казала, що в тебе дуже гарно виходить. І вона тобі подарувала зошити з нотами. Це правда?

Марія схвально кивнула головою.

• Може, потрібно ще щось купити?

Сергій замість відповіді отримав кивок.

Решту вечері пара провела в тиші.

Пізніше Сергій пішов до свого офісу, а дівчина - до кімнати, де сіла перед екраном. Те, що вона там бачила, примушувало Марію інколи посміхатись, а інколи й плакати. Незважаючи на сльози, дівчина з нетерпінням чекала кожного вечора, щоб посидіти біля екрана. Ми ще досі не знаємо, що вона дивилась, але, мабуть, щось важливе для неї.

Якось в липні Сергій заявив, що потрібно поїхати в гості до дядька. Марія не хотіла їхати. Вона взагалі останнім часом не любила бути серед людей, куди краще вона б залишилась вдома сама, разом із книжками та фортепіано. Але знала, що чоловікові не до вподоби буде ідея жити кілька днів окремо. Тому, як би не хотілось, але пакувати речі доведеться. Збираючи речі, Марія враз поблідла, коли поглянула на телевізор. Вона явно його у валізу не покладе.