27

Серпень. Це та пора, коли на вулиці дуже спекотно й хочеться якнайбільше часу перебувати в затінку або ж сидіти біля кондиціонера. Попереду на Тараса чекала магістратура. А поки що хлопець був оточений грою «мафія», роботою та деколи виходив з друзями на прогулянку. Юнак не перестав дружити з Софією Мельничук, найкращою подругою Вишеньки, але й здружився з новими людьми, наприклад, з Веронікою, з якою ми уже знайомі, і Юрієм Клевенчуком, з яким колись разом працював. Тарас заохотив Юрія і Софію на гру «мафію», де вони між собою й познайомились. Згодом між Софією і Юрієм спалахнула іскра симпатії, і вони почали зустрічатись. Тарас, Вероніка, Софія і Юрій – ось тепер переважно компанія в такому складі розважалась разом.

Після похоронів Вишеньки пройшло дуже багато часу, й не раз Тарас намагався налагодити своє особисте життя, але до серйозних відносин ніяк діло не доходило. Мабуть, юнак ще не був готовим пустити когось нового у своє серце.

Хоча скільки разів Софія не намагалась вмовити Тараса серце Вероніки, але хлопчина завжди говорив, що він любить цю дівчину, але тільки як друга, не більше.

Ось так в дружній компанії студенти вирішили поїхати на десять днів на відпочинок, де трапилась дуже цікава історія.

Студенти вирушили на море, яке обіцяло засмагу, хороший настрій, надзвичайні враження.

Хто хоч раз бував на вокзалах курортних міст, то може добре уявити наступну картину.

Багато людей з великими очима, які шукають потрібної маршрутки або знайомих з широко розкинутими руками. Також є такі, що стоять з табличкою в руках «Здаю помешкання. Недорого». Багато сумок, які ледве тримають приїжджі люди, бо втомлені з дороги.

Зазвичай у такій юрбі важко пробратись до потрібного тобі місця.

Пунктом призначення для наших героїв слугувало кафе «Пірат», біля якого й знаходився будинок, де мали поселитись студенти.

- Звідси до «Пірата» приблизно хвилин сорок. Не дуже добре йти пішки з нашими важкими сумками. Давайте я пошукаю таксі, – промовив Тарас. – Стійте тут, я зараз повернуся.

І кинувши свій рюкзак до решти багажу, хлопчина загубився серед юрби.

Хтось сіпнув Юрія за праве плече, і відразу ж зліва з'явився чоловік, який запитав:

- Шукаєте дешеве помешкання?

- Ні, дякуємо, ми вже забронювали номер, – швидко відповів Юрій.

Але чоловік був наполегливим і взяв ліву руку хлопчини зі словами:

- У нас дуже вигідні ціни й триразове харчування, може, ви передумаєте.

- Ні. Відстаньте, – намагався визволити руку хлопець.

Чоловік все-таки відстав і зник в юрбі. А тим часом дівчат оточили якісь дві старші жінки, пропонуючи купити в них намисто, яке приносить щастя.

- Дякуємо, ми щойно приїхали, сувеніри купуватимем дорогою додому, – ввічливо відповіла Софія.

- Досить що тут штовхають тебе з усіх боків, так ще й нав'язують непотрібні речі! – Обурилась Вероніка.

Сильна штовханина тривала десь хвилин п'ять, і коли вона зменшилась, то на горизонті з'явився Тарас.

- Все зайнято, все замовлено. Нам доведеться йти пішки або чекати щонайменше двадцять хвилин, поки стане тихіше.

- Ти думаєш стане тихіше? – з лукавою усмішкою запитав Юрій.

- Давайте все-таки почекаємо, – промовила Софія і всілась на одну з сумок.

- Софіє, а куди ти пересунула мій рюкзак? – з нерозумінням запитав Тарас.

- Здалось мені чіпати твій важкезний рюкзак. Я його не брала.

- Але я його поставив на ту сумку, на якій ти зараз сидиш.

Тарас оббіг поглядом всіх друзів, але відповіді ніхто йому не дав. В очах з'явилась тривога.

- Друзі, а в мене теж рюкзак пропав, лише я його не клав на сумку, він був у мене на плечі, – з тремтінням у голосі промовив Юрій.

- Як можна не відчути, що в тебе з плеча знімають рюкзак? – роздратовано, підвищеним тоном спитав Тарас.

- Я не знаю, – Юрій не міг прийти до тями. – Це той чоловік, що пропонував мені дешеве житло. Кажу вам, це він. Я чув, що щось відбувається, що хтось смикнув мене за праве плече, але він з'явився зліва і схопив мене за руку. Я тоді не відчув, що в мене щось крадуть.

- Він відволікав твою увагу. Мабуть, і крав хтось інший, його напарник, – зробила висновок Софія.

- Дуже розумно звучить, але ви, дівчата, хіба не бачили, що в мене крадуть?

Софії не сподобався тон, яким це було сказано, і вона нічого не відповіла. Юрій зрозумів, що повівся грубо і попросив пробачення у коханої, обіймаючи її.

- Саме тоді до нас підійшли жінки, які пропонували намисто, пам'ятаєш? Вони, мабуть, нас таким чином відволікали.

Дівчата подивились на свої дівочі сумочки, які були досі в них на руках. Тобто, тут пропадають лише рюкзаки.

На вулиці навколо людей з кожною хвилиною ставало все менше і менше.