25

А тим часом, коли на дворі дуже приємна погода, теплий вітерець гуляє навколо дерев, на яких уже красується цвіт, коли сонечко на небі з’являється все частіше й частіше, я хочу вас запитати: а ви сумуєте за Тарасом? Бо я думаю, що якби десь на Землі справді існував такий хлопець і якби він знав, що про його життя читає так багато людей – то він би за вами сумував. Давненько не чули ви про нього ніякої звістки.

З моменту похоронів Вишеньки пройшов добрий рік з гаком. Прийшло примирення, прийшла віра в майбутнє. Ніхто його не розбудив від страшного сну, який насправді виявився реальністю. Значить, вихід один – жити далі. І він жив. Ні, не те, щоб він забув про кохання всього свого життя. Ні, не проходило й дня без думки про ту дівчину, яка несла тепло у серці. Але тепер прийшла думка, що більше немає їх разом, а є Тарас, сам, і йому потрібно рухатись вперед, бо ж він тут, і він живий.

Мабуть, ви пам’ятаєте, що хлопець захопився новим хобі – грою «мафія», яка допомагала йому жити в іншому світі, без турбот, без обов’язків. А ще хлопець серйозно зайнявся своїм навчанням, розуміючи, що попереду його чекає вступ на п’ятий курс, на магістратуру, де явно не за гарні очі проходить відбір.

Вже майже три місяці по три-чотири рази на тиждень Тарас ходить на роботу. Працює за касовим прилавком в супермаркеті з продуктами.

Важко поєднувати навчання й роботу: зранку серйозні голоси викладачів, ввечері – «пі-пі-пі», кожного разу, коли пробиваєш якийсь продукт. Ввечері після роботи декілька годин потрібно присвятити домашньому завданню, а також спорту. Коли є чим зайнятись – час проходить дуже швидкої з задоволенням, а особливо коли є навколо підтримка навколишніх. З кожним днем Тарас все частіше спілкувався зі своїми одногрупниками, навіть кілька раз вибирався з ними, щоб посидіти в барі чи піти пограти в більярд. Картина почала нагадувати ту, з якої все й починалось: сильна дружна група, яка показує високі досягнення в навчанні й знає, як можна добре повеселитись. Звісно, до кінця четвертого курсу студентів стало дещо менше: дехто перевівся на заочну форму навчання, декого виключили з університету, дехто сам забрав свої документи, а дехто, на жаль, помер.

Роботою Тарас спочатку також був повністю задоволений: колектив йому попався дружній та веселий, тому не було часу на поганий настрій.

Що ж до гри «мафії», то тут відбулись зміни. Гравці доволі часто змінювались: майже кожного разу приходив хтось новенький. До речі, хоча сама гра проводилась на території університету, але учасники були різного віку: були такі, що вже давно не сиділи за партою, бо кілька років тому здобули освіту, а були й такі, в яких замість викладачів були ще вчителі. У зв’язку з тим, що багато хто мав свої справи після пар, уроків, а дехто мав негнучкий робочий графік, то доводилось організатору мафії підлаштовуватись під інших. Тобто, вже не вдавалося збиратись щочетверга, а тоді, коли підходило більшості.

Тарасу спочатку підходив будь-який день гри, адже після пар хлопець йшов на роботу, яка довше, ніж шостої вечора, не тривала. Ідеальний час, щоб закінчити день «мафією». Та пізніше, після того, як змінився менеджер в продуктовому магазині, де працював Тарас, все стало набагато складніше. Нова людина – нові правила. Георгій Олегович на кожен тиждень складав графік роботи так, як він вважав за найкраще. Цікавим було те, що це була тільки його думка. Ніхто не був задоволеним новими робочими годинами. Тай те, як Георгій Олегович ставився до підлеглих, теж ніхто не схвалював. Цей чоловік ставив себе вище всіх, наче він володіє потужною силою, і всі зобов’язані йому бити поклони. Навіть цікаво, що змусило цю людину вважати, що хтось йому щось винен у цьому житті.

Але власне мова не зовсім про Георгія Олеговича, який всього-на-всього не утвердив себе як особистість у цьому житті й хоче принизити інших навколо себе, щоб за рахунок цього підняти себе. Хоча, мабуть, йому й вдасться підняти себе, але тільки у власних очах. Але мова не про нього. А про те, що за новим графіком Тарас на «мафію» попадав дуже й дуже рідко. І як він не намагався просити Георгія Олеговича, та все марно. Менеджер ніколи не рахувався з думкою інших, все робив по-своєму.

Такий поворот не дуже подобався Тарасу, адже ми з вами знаємо, чим гра стала для нашого героя. Але навіть якщо не акцентувати свою увагу на «мафії», а просто розглянути ще один неприємний факт, то ми можемо дізнатись наступне. З того моменту, коли Тарас почав працювати касиром, було так: зранку хлопчина йшов на пари, потім мав сорок хвилин на те, щоб поїсти у студентській їдальні, після того йшов на роботу, якщо він працював у той день. Ну, а якщо й гра «мафія» випадала в робочий день Тараса, то з цим теж проблем ніколи не було, адже відразу після відпрацьованих годин хлопчина йшов на гру. Тепер все стало по-іншому. З новим графіком юнак інколи або не мав часу на те, щоб втамувати голод, або навпаки: між парами й роботою було стільки часу, що хлопчина встигав робити домашнє завдання в університеті після пар. Так, в університеті, бо їхати додому все-таки не встигав. І, відповідно, якщо хлопець пізно починав працювати, то й пізно закінчував, а, отже, на «мафію» вже не встигав. І це йому зовсім було не до вподоби.

От в такі моменти настає відчуття, що щось навколо відбувається не так, як має бути, щось потрібно змінювати. Але як?

Але, якщо читач був уважним і запам’ятав, що правильно сформульовані думки матеріалізуються, то він би зрозумів, що Тарасу не потрібно думати про те, як щось змінити, а просто захотіти щось змінити.