23

Якщо за вікном мете хуртовина, а снігу так багато, що майже все біле за вікном, то навряд чи хтось хоче виходити кудись з дому. Але робота є роботою, і о сьомій годині тридцять хвилин, як завжди, Сергій вийшов із будинку. Дружина-красуня залишилась вдома. Сьогодні Марія готувала сніданок: млинці з дуже смачною начинкою. Знаєте якою? Поки дівчина по черзі перевертала млинці на сковороді, то на іншій конфорці варився рис, ще на іншій – кілька яєць. Також дівчина дрібненько нарізала цибульку, і коли самі млинці були готовими, то залишалось окремо перемішати цибульку, зварені й порізані яйця і рис, заправити це все сметанкою і ложкою майонезу, додати сіль з перцем за смаком, хоча Марія дуже часто забувала солити й перчити страви, що не робило їх менш смачними. Ну ось, перемащуючи млинець за млинцем, дівчина й незчулася, як на столі красувалась повна тарілка смакоти.

Дівчина ніколи не вчилася готувати, просто чаклувала над продуктами, і в неї завжди вдавалася дуже-дуже смачна їжа. Деколи вичитувала рецепти з інтернету, інколи просто сама придумувала і змішувала інгредієнти, які їй хотілось, а деколи згадувала що їла, і намагалась приготувати щось схоже. Налисники з рисом – це була коронна страва її мами. Майже кожної неділі Марія їла їх у дитинстві. І знаєте, більше ніколи ні від кого дівчина не чула, що хтось ще робить такі налисники, тому сміливо називала їх маминими.

Запах приготованих налисників дозволив дівчині на кілька секунд поринути у безтурботне дитинство. Та й, в принципі, у всіх нас дитинство було безтурботним. Хоча ні, були у нас свої маленькі проблеми: дівчатка переживали, що платтячко у ляльки порвалось, хлопці - що відвалилось колесо у машини. Або ж, пригадайте, як ми переймались тим, що у когось була краща іграшка, ніж у нас? Було таке.

І тут ви можете подумати: «Зараз би цих проблем», але так не буває. Ми завжди чимось переймаємось. Завжди. От зараз ви точно про щось хвилюєтесь, не можете вирішити якусь проблему, але може так бути, що через п’ять років ви й не згадаєте про те, що у вас була ця проблема, а не згадаєте, бо будуть інші думки, будете щось інше вирішувати. Так завжди.

Тому, мабуть, я поспішила, назвавши дитинство безтурботним. Адже ми переживали, коли нас сварили за неправильну поведінку, хвилювались при нових знайомствах, під час відвідування родичів або коли не знали, як поводитись в гостях. Ми переймалися чимось. Звісно, що дорослі не завжди нас розуміли. Хіба ж вони можуть зрозуміти, як це страшно йти самому (самій) в гостях у чужий туалет, наприклад. Вони не завжди розуміли, бо, мабуть, просто забули свої думки, коли були маленькими.

У Марії була хороша пам’ять, вона багато що пам’ятала з дитинства. Пам’ятала, як колись підійшла до тата й хотіла попросити його погратися з нею в школу її іграшками, бо у неї вчителька «захворіла» й не може прийти на урок. (Насправді, в той момент іграшка, яка грала роль вчительки у Маріїному світі, загубилась, і дівчинка не могла її знайти, а о шостій годині вечора мав початись урок, який не можна було пропускати). Це вже тепер, будучи дорослою, наша героїня розуміла, що можна було замінити іграшку іншою або відкласти урок, а тоді у неї була просто паніка, й іншого виходу, крім шукати допомоги у тата, дівчинка не знайшла. Але батько був надто зайнятий своєю роботою (на той момент в нього також були свої проблеми), що на наполегливі прохання дочки сердито відповів:

• Марійко, не заважай мені, в мене тут набагато серйозніші проблеми, ніж у тебе.

Після тієї фрази в той вечір дівчина більше не надокучала батькові. Вона любила його, і якщо він сказав, що зайнятий, то значить так і було. Ну але ж хіба шестирічна дівчинка може зрозуміти проблеми фінансового характеру? Хіба вона може зрозуміти, що від батькового рішення може залежати чиясь доля? Ні, в той момент вона не могла цього сприйняти. Вона просто почула, що тато має проблеми, і зрозуміла, що він їх вирішує. Але дівчинка не могла зрозуміти, чому він не хоче вирішити її проблему, яка у неї також є.

Це коли ти дорослий, то оцінюєш проблеми по вагомості: дитячі вбік, дорослі – важливі. Але ж ми, діти, теж немало зусиль докладаємо, щоб вирішити свої задачі. В нас теж в голові вибудовується схема плану дій. Теж є або поразка, або ж перемога. Ми так само нервуємось через поразки або радіємо успіху. То чому ж ти, дорослий, вирішив, що твої проблеми важливіші? Не має такого, що ми живемо без труднощів, а в двадцять років дорослішаємо і – бац – з’являються питання, проблеми. Вони нас супроводжують впродовж усього життя. І так, вагомість їх теж з кожним роком зростає, адже змінюються погляди, пріоритети.

Тому ой як неправильно, будучи дорослим, говорити дитині, щоб відстала зі своїми проблемами, бо це насправді неважливо. Все, все в нашому житті важливо. Давайте поради вашим дітям, допомагайте їм пройти їхні маленькі труднощі. Хто знає, а, може, й дитина колись дасть вам відповідь на те питання, над яким ви мучитесь уже давно.

До речі, а ви знали, що коли маленька дитинка намагається вилізти на стільчик, то використовує таку силу, з якою чемпіони світу перемагають на змаганнях. Тому, перш ніж посміятись над проблемою меншої від вас людини - згадайте скільки ви прожили, а стільки вона, який у вас досвід, а який у неї. Не ставте себе вище за інших. Здається, ви просто не маєте на це права.

Але давайте повернемось до тих налисників, запах яких вже розповсюдився по всій кухні.

Марія довго боролася з бажанням вкусити кусочок і все-таки вирішила, що спочатку піде позаймається в спортивному залі, а вже потім буде снідати. Тому дівчина, просто жестом дала знати слугам, що вони можуть пригощатись, і вийшла з кухні. В будинку Рюйтерів усі, без винятку, любили ласувати їжею, яку готувала дівчина, тому, без сумніву, поки Марія перебувала серед тренажерів, тарілка з млинцями стала легшою.