Початок зими завжди супроводжується холодними вітрами, снігом і швидким закінченням дня. І хоча старовинне прислів’я говорить, що «хто рано встає, тому Бог дає», то в даному випадку: хто рано встає, тому потрібно вмикати світло, щоб одягнутись.
Марія вже була одягнене у дороге чорне плаття з атласової тканини, воно так підкреслювало її тонку талію, а її тендітна шия виділялась ще яскравіше. Сергій наполіг, щоб його кохана дружина сьогодні одягнула ту біжутерію, яку він їй подарував на День народження. Марія не любила ані ту біжутерію, ні то надто красиве чорне плаття, але не хотіла, щоб її чоловік був засмученим, тому вирішила не перечити Сергію.
Отримавши ствердний кивок, Сергій жестом запросив дружину, щоб вона виходила з кімнати й спускалась униз.
Сьогодні Сергій мав проводити семінар для студентів, які мріяли стати успішними бізнесменами. Марія як символ вірної дружини, яка є опорою і силою свого чоловіка, має бути супутницею на цьому семінарі.
Дівчина мало що знала про справи чоловіка і про його бізнес, тому ніяк не могла зрозуміти, чому її присутність так необхідна. Навіть зранку у неї з’явилась думка, а чи не зробити вигляд, що у неї погане самопочуття й відмовитись від походу на семінар. Але після довгих роздумів про те, що Сергій готувався до сьогоднішнього дня дуже довго й наполегливо, Марія вирішила, що буде негарно відмовитись від можливості піти на захід, за який багато хто заплатив великі гроші. А як слухняна й покірна дружина – Марія просто не могла собі дозволити руйнувати плани свого чоловіка. Тому саме зараз, в цю хвилину вона одягає шубу, яку подає їй Сергій, і вже через декілька секунд виходить через двері, які відкрив також Сергій.
«Як же ж холодно»- подумала дівчина.
Але зимою зазвичай буває холодно, особливо тут, у Нідерландах, де клімат характеризується вологістю й безмежними туманами, тому немає чому дивуватись.
На молоду сім’ю вже чекало таксі. Сівши в машину, наші герої вирушили до центра міста. Саме там знаходився драматичний театр, в даний момент переповнений людьми, що хотіли здобути нового досвіду. В залі сиділи переважно молоді люди, але де-не-де траплялись й старші чоловіки.
Дев’ята година сорок дев’ять хвилин. Всі семінаристи з нетерпінням чекали появи на сцені Сергія Васильовича. І дочекались. На сцену вийшов чоловік, який незважаючи на свій молодий вік прославився у своїй сфері як людина з нестандартним способом мислення. Хто знає, можливо, саме це й допомогло йому помічати деталі, які на перший погляд не є помітними, але які пізніше відігрівали вагому роль у вирішенні того чи іншого питання.
Марія зайняла зручне місце в першому ряду, приготувавшись уважно слухати, на той випадок, якщо чоловік пізніше влаштує опитування на тему семінару.
В залі панувала мертва тиша, всі присутні давно перестали думати про особисті проблеми й налаштували свій розум на сприйняття нової інформації. І хоча залишалось ще три хвилини до початку, але ніхто порушувати тиші не збирався. Можливо, причиною ще було й те, що відео й фотографування були забороненими, тому потрібно бути особливо уважним, щоб не проґавити нічого для себе важливого. Та й, з іншого боку – всі, хто знаходився в залі, прийшли з власної волі, за свої кошти, і вони, в першу чергу, були зацікавлені винести для себе щось корисне. Тому так, в залі панувала мертва тиша.
«Швидше б почалось», - подумала Марія. - «Швидше почнеться – швидше закінчиться».
Й тут думки дівчини матеріалізувались, адже після звуку фанфар оголосили тему сьогоднішнього семінару й ім’я лектора.
Звісно, все почалось із простого банального привітання. Завжди доречно починати будь-який захід із представлення теми й учасників. Без цього не обійтись. І хоча ті люди, які заплатили за квиток великі гроші, щоби бути присутнім тут, і знали свого кумира – Сергія Васильовича, але ще раз почули як той промовляє своє ім’я й посаду, яку займає.
Про зміст семінару ми говорити не будемо, адже ця книга не про бізнес і не про його таємниці. Скажу лише, що було багато презентацій, прикладів з історії, графіків, статистики. Сергій Васильович навіть цього разу вів діалог зі слухачами. Загадував їм задачу й приймав імовірні відповіді від людей. Здебільшого, у кожній почутій відповіді, він вказував на невірне рішення. Не те, що відповідь була катастрофічно неправильною, але Сергій Васильович просто відштовхувався й прогнозував крах через деякий час.
Також лектор вчив ставити перед собою цілі й добиватись їх. Акцентував увагу на тому, що краще добиватись по черзі по одній мрії, крок за кроком, аніж поставити перед собою сотню завдань і боятись розв’язати хоча б одне. Він наголошував на тому, що не має значення, яким саме способом йти до своєї мети, адже головне – це йти вперед і не боятись жодних перешкод. Тоді можна й чогось добитись.