17

Ви вже достатньо багато знаєте про минуле Тараса і Вишеньки, про їхнє щасливе життя разом. Відомо, що далеко не всі пари на Землі є такими ж позитивними й ідеальними, як наші герої. І хоча наша поведінка у суспільстві залежить в першу чергу від нас, та не варто забувати, що є різні ситуації і винятки.

Про подальшу долю нашого героя ми розкажемо трішки пізніше. А зараз, щоби відпочити від історії про ідеальне, але з елементами зловісної трагедії кохання, вашій увазі пропонується маленька історія сімейної пари – Марії та Сергія.

Мабуть, не раз кожен задав собі питання про те, що йому потрібно для повного щастя. Хтось мріє про феррарі у своєму гаражі, хтось – просто про гараж. Дехто рахує, скільки ще потрібно докласти, щоб купити ще одну квартиру в центрі міста. Інші ж ходять по вулицях у пошуках декількох копійок, яких не вистачає, щоб купити хліб у магазині. Є люди, які хочуть жити закордоном, адже вважають, що там краще, а хтось чекає з дня на день, доки дитина вернеться з армії додому. У кожного свої цінності. У кожного свої потреби.

Якщо в п’ятнадцять років написати власний список мрій і бажаних досягнень, а в тридцять його перечитати й зрозуміти, що усе здійснилось, то чи буде людина щасливою, чи буде шукати нові джерела щастя? Людська свідомість – велика загадка для будь-якого науковця чи філософа.

В попередніх розділах ви читали про життя Тараса і Вишеньки. Ми не знаємо чи вони мали все те, що хотіли, але знаємо, що вони були щасливими. Зараз буде описане життя Сергія і Марії. Якщо подивитись з боку на цю пару, то можна луснути від заздрощів.Вони були такими багатими, як можна тільки мріяти, вони мали можливість подорожувати дуже часто, у будь-яку свою вільну хвилинку. У Марії насправді вільного часу було предостатньо, адже в сім’ї працював лише Сергій. Чоловік вважав, що жінкам не потрібно цього робити, адже вони створені Богом не працювати, а тільки прикрашати цей світ. Зі здоров’ям у них теж все було гаразд. Так, у цієї сім’ї було багато причин для щастя, але чи були вони насправді щасливими? Давайте, ви самі дасте відповідь на це питання після того, як ми просто опишемо декілька ситуацій або ж днів з їхнього сімейного життя.

Надворі була осінь. Не надто пізня, щоби одягати теплі курточки, але й не рання, щоб ходити з оголеними ногами. Марія натягувала на себе чорні джинси й голубу сорочку з довгими рукавами. Волосся потрібно зав’язати у хвіст, щоби не парило.

• Любове моя, ти вже одягнулась? - Сергій без стуку зайшов до гардероба своєї дружини.

Марія нічого не відповіла, а просто схвально кивнула головою. В її очах не було радості. Можливо тому, що вона розізлилась, адже Сергій не постукав.

«Не хочу нікуди виходити,» - думала Марія, але змінити їхні плани було неможливо. Адже цей похід був запланованим уже давно.

В принципі, як і все в цій сім’ї. Тут знають, що таке рутина. Кожен день тижня був схожим на попередній.

З понеділка до п’ятниці Сергій був на роботі. Рівно о сьомій тридцять виходив із дому, а о вісімнадцятій вертався з роботи. Марія ж у цей час відвідувала різні гуртки, читала книжки й готувала їсти. І хоча в їхній сім’ї була господиня, яка готувала тричі на день, але Сергій наполягав, що хоч щось, але раз на день має готувати Марія, він любив їсти те, що було приготовлене нею, і не мало великого значення, чи то було м’ясо, чи просто якийсь десерт до чаю чи до кави. Марія ж кожного дня вичитувала якісь рецепти в інтернеті. Дівчина не завжди мала бажання готувати щось, але бажання не бачити чоловіка засмученим переважало.

Субота і неділя – це були сімейні дні. В суботу обов’язково мав бути вихід разом у світ, і неважливо, чи то був шопінг, чи поїздка за місто, головне, щоб разом. В неділю ж сім’я грала у гольф, якщо було тепло, і в більярд або ж у боулінг, якщо була несприятлива погода. А ще кожного дня з восьмої до десятої вечора пара проводила час у різних кімнатах, кожен сидячи перед власним екраном. У Сергія було «побачення» з комп’ютерними іграми, а от що екран показував Марії, ми з вами поки що не знаємо.

Хоча такий режим у пари виник досить недавно, адже майже шість перших місяців після весілля Марія з особистих причин взагалі не покидала стіни сімейного будинку. Але деталі будуть пізніше.

А зараз повернемось до темних джинсів і голубої сорочки. Отримавши позитивну відповідь про готовність своєї дружини, Сергій сказав, що через десять хвилин потрібно буде виходити. Сьогодні має бути похід у ювелірний магазин. Адже Сергій так хоче купити новий, дорогий, дуже дорогий, перстень своїй дружині. Так, балувати він її любить.

Коли вони вийшли з дому, теплий осінній вітерець легенько прогулявся по тонкій шиї Марії. Взявшись за руки, пара повільно попрямувала до залізничного вокзалу, адже саме біля нього знаходився найбільший ювелірний магазин міста.

Дорогою з нашими новими героями сталась дуже цікава історія. Якщо б подивитись на те, що відбувалось недалеко від залізничної площі, з висоти пташиного польоту, то можна було б побачити таке: люди, як мурашки, повзали кожен у своєму напрямку, кожен своїм темпом. Аж раптом одна з мурашок (в нашому випадку Марія) порушила картину і змінила темп, а також свій напрям. Адже вона побачила, що попереду, в чоловіка, який діставав зі своєї кишені телефон, щось випало. Дівчина не знала, що саме, але зреагувала дуже швидко і підбігла до того предмету. Як виявилось – це був квиток на поїзд. Марія підняла його і наздогнала власника квитка. Чоловік з вдячністю подивися на дівчину, але не відірвався від телефонної розмови. Можливо, той папірець з видрукованою датою і не був надто важливим для того чоловіка, адже великої радості Марія у нього не побачила. Хто знає, можливо й той квиток уже був використаним, а, може, просто в чоловіка тоді була дуже важлива телефонна розмова. Врешті-решт, не велике діло отримати майже загублений квиток, адже це не кінець світу, завжди можна купити ще один.