РОЗДІЛ 9 ШЛЯХ

Небо було дивним. Не було ні сонця, ні дощу, ні вітру, ні тиші.
Усе ніби завмерло. Так починається Шлях.

Тіно летів. Він уже не відчував того захвату, як колись. Він знав, що попереду те, що не подолати одним поривом натхнення. Це був не ліс і не місто. Це була порожнеча між світами — місце, де не можна зупинитися і не можна повернутися назад.

Перші краплі дощу торкнулися його крил. Хмари згустилися, вітер став ривчастим і неспокійним. Тіно вперше за довгий час відчув утому. Він змахнув крилами сильніше, але з кожною миттю летіти ставало дедалі важче. Хмари затулили все - землю, небо, світло. Він не бачив ані вершини, ані цілі, лише сірість навколо. І тільки себе усередині неї.

І тоді в голові прозвучав знайомий голос.

— Ну що, герой? Долітався?

Це був голос сумніву. Не чийсь конкретний, а просто голос. Він лунав зсередини. Чіткий і холодний.

— Ти втомився. Признай це. Ти, лише маленький горобець. Ти нічого не зміниш. То навіщо все це почав?

Тіно заплющив очі. І знову почув тишу. Та це була не та тиша, що приходить із Вітром. Це була порожня тиша. І він був у ній — сам.

Він втрачав висоту. Краплі дощу все ще били по крилах. Від утоми боліли м’язи. У ті миті Мрія здавалася такою далекою. І раптом він згадав качелі біля дому. Філіна Клейна і його карту зоряного неба.
Слимака Мерлін, яка сказала фразу, що назавжди лишилася в серці: «Головне — куди ти рухаєшся всередині».

Цинічного горобця і його тінь, сповнену заздрості та болю. Зірочку, що своїм світлом не сліпила, а зігрівала. І тоді Тіно зрозумів, що іноді достатньо одного маленького світла, щоб не збитися з дороги.

І тоді Тіно зробив ще один змах крилами. Потім — ще один. І ще.

Він уже не відчував крил і не бачив неба, але десь глибоко всередині відчував, як світиться сенс. Не як яскрава мета, а як тихе знання. І він прошепотів:

— Я лечу. Бо інакше — не можу.

Коли хмари почали розсіюватися, Тіно спершу навіть не помітив цього. І лише згодом побачив: перед ним — чиста блакить. А крізь неї — промінь світла. І потім — тиша. Справжня. Жива.

Він вилетів за край хмар — і побачив не просто небо, а Безмежність. Тіно зупинився. І не впав. Він парив. Тут світ був іншим.
І в ньому — він був самим собою.