Глава 13. Видіння набирають оберти.

Готель 00.00

Кіра розплющила очі. Біль пекучим потоком пульсувала по всьому тілу. - Та коли ж це скінчиться! - Дівчина була не в собі від люті, настільки, що не стрималася, схопила подушку і шпурнула її вбік. - Хто ця жінка? Чому вона мені сниться? Чому я проживаю весь її біль не лише уві сні, а й після? А той, хто він? Давиде. Я задихаюся. Мені треба до нього. Серце шалено билося, Кіра до кінця не розуміла, що відбувається, а в голові було лише одне, єдине ім'я. Давид. - Це його номер? - Всередині все завмерло, але дівчина наважилася і постукала у двері. - Що я йому скажу? - Але відступати було вже пізно.

Тим часом, Давид ніяк не міг заснути. З голови все не виходила Кіра та її останні слова. - Я не можу її відпустити, але я маю це зробити. - Він лежав на ліжку і дивився в одну точку. - А може, боротися далі, але що я знаю? Я зайшов в тупік. Тиждень кармічних снів вже стартував, а я так і не просунувся в розгадці подій минулого! Що мені робити? - Запитав він себе, але у відповідь отримав лише тишу. - Як же я злюсь на себе і на всю свою безпорадність! І як бонус до цього, ніколи не думав, що зможу так сильно зненавидіти жінку! Мія, будь вона не ладна! Я навіть, не підозрював, наскільки вона може бути підступною. Але я ніколи себе не пробачу, якщо вона сказала правду і з Кірою щось трапиться. Ехнатон, ще один винуватець моїх бід, накосячив ти, а я повинен розгрібати? Якщо ти втратив своє кохання, я зобов'язаний пройти те саме? Міг би, і допомогти! - У двері постукали. - Кого це сюди принесло, ще й так пізно вночі? - Давид відчинив двері і завмер від подиву. На порозі стояла Кіра. Босоніж, у білій сорочці, бурмочучи собі під ніс, щось незрозуміле. - Кіра? Ти? З тобою все добре? - Не на жарт схвильований, Давид підійшов до неї ближче і акуратно приклав долоню до її чола. - Гарячий, погано. - Давид, прийняв дівчину, щоб вона змогла на нього спертися, і допоміг пройти до кімнати. Потім, він уклав Кіру на ліжко і бережно вкрив її м'яким пледом. Погляд дівчини був затуманеним і відсутнім. Давид взяв Кіру за руку. - Що з тобою? Прошу не мовчи, ти мені потрібна!

- Вод-ди. - Сказала Кіра ледь-ледь.

- Так, звичайно, зараз принесу. - Давид стурбовано почав бігати по кімнаті, шукаючи необхідного, але дівчина несподівано закричала.

- Стій! Не йди! Будь тут, якщо ти підеш, вони прийдуть! - Кіра заплющила очі, але було видно, як по щоках потекли сльози.

- Не плач, будь ласка, я тут, я поряд. - Давид акуратно сів поруч із Кірою. Він повільно гладив її по голові, серце було готове вистрибнути з грудей, але Давид максимально намагався зберігати спокій.

- Ехнатон біжи! Ні. Ні, йди! Прошу тебе! - Прошепотіла Кіра.

- Все гаразд, я тут, я з тобою. - Давид продовжував заспокійливо гладити її по голові. Дихання дівчини ставало все спокійнішим і згодом сліди тривоги, остаточно зникли з обличчя Кіри. - Це добре, що ти прийшла до мене. – Давид говорив дуже тихо. - Боюся навіть, подумати, що ти могла б піти невідомо куди, й загубитися. Який я дурень. Залишив тебе зовсім одну, в такий період, коли кожен сон практично пряма подорож у минуле. Бачила б ти, як Альядар ловив мене по всьому будинку. Мені пощастило, адже якби не він, я все-таки міг випасти з вікна і так і не зустрів би тебе. Вибач мені, що не сказав тобі правди. Я люблю тебе. - Прошепотів Давид, любуючись тим, як Кіра спить. Йому дуже хотілося її обійняти і міцно притиснути до себе. Але все, що він зміг собі дозволити, просто лягти поряд. Переживання і постійні думки про невизначене, витягли з Давида всі сили. Він і не помітив, як провалився у глибокий сон.

Ахетатон.

Ехнатон був у нестямі від люті, коли до нього привели Кійю. - Ти обдурила мене! - Його очі гнівно виблискували в темряві. - Як я міг одразу не здогадатися! Скористалися моєю найбільшою слабкістю! - Тепер, вираз його обличчя, транслював глибокий сум, при відтворенні в пам'яті болючих спогадів, але потім, все знову змінилося на злість. - Я своїми руками зруйнував свою родину! Моє кохання, моя Нефертіті, я приніс тобі стільки горя! - Фараон закрив своє обличчя долонями, пекучий біль розривав душу. - Це все було брехнею! Вона ніколи не зраджувала мене! Моя Нефертіті, завжди була вірною та щирою у своїх почуттях до мене, а я віддалив її, від себе, навіть, не вислухавши!! А все тому, що не схотів визнавати, що сам у всьому винен! - Ехнатон вказав на Кийю. - Ти ніколи не служила мені! Ти завжди виконувала лише волю жерців та їхніх забаганок. Вони знали про мою любов до дружини, як і про її, до мене. Знали, що можуть отримати владу назад, тільки скинувши нас, адже тільки з нею я був незламний. Вона вистояла, а я її зрадив! Говори! Де моя кохана дружина?

- Де Нефертіті? - Кійя не поспішала з відповіддю. - Це вже не має жодного значення. Ти її ніколи більше не побачиш. Не почуєш ні її шепоту, ні, як ти сказав, прекрасного голосу. Її пісні тепер звучатимуть лише у твоїй пам'яті. І ти сам це створив. - Відповіла Кійа з холодом. Вона хотіла завдати максимального болю тому, хто любив цю ненависну їй жінку, явно більше, ніж її. - Відтепер, пустеля, це будинок для її душі і тільки їй одній відомо, де лежить її тіло. Ні гробниці, ні почестей. - Кійа намагалася максимально підкреслити останню фразу. - Такий жалюгідний кінець, для такої великої Цариці. - Сказала вона, не приховуючи свого тріумфу. - Я не можу прибрати її з твого серця, тому її просто не буде в твоєму житті. Ніколи.

- Варта! - Фараон не міг цього слухати. - Виведіть її з очей моїх! Це зрадниця! Наказую! З сьогоднішнього дня, абсолютно все, що я подарував цій жінці, я відбираю! Всі матеріальні блага, включаючи палац, буде повернено назад. А даровані мною титули, як і її ім'я, повинні бути знищені і стерті звідусіль. І покличте до мене Ікнатона!