Глава 9. Лев, насправді пухнастий кіт?

Мадрид.

- Прокидайся сонька. Ми вже приїхали. До речі, мило хропеш. - Давид підморгнув Кірі. - Прокидайся, я знаю, що тобі потрібно. Увага, першою, звісно після мене, в Мадриді тебе зустрічає. - Він простяг їй склянку з рідиною. - Тадаааам. Це кава. До того ж, найароматніша і найсмачніша, яку я тільки зміг знайти.

- А? Що? Знову ти зі своїми жартами! - Кірі не хотілося розплющувати очі. Але, після слова кава, дівчина значно пожвавішала. - Гаразд, мій демон-спокусник, ти, дійсно, знаєш, що мені потрібно! Кава мені зараз просто необхідна, інакше, я помру.

- Як спалось? - Посмішка Давида, була до вух.

- Кому ти продав душу, що виглядаєш таким бадьорим і відпочившим після дороги? Хоча з нас двох, спала тільки я? І взагалі, скажи, будь ласка, коли ти встиг переодягнутися?

- Скажімо так, я мав достатньо вільного часу, поки, ти пускала слинки в моєму автомобілі. - Кіра не розділяла його гумористичного настрою.

- Стривай. Якщо мені не зраджує пам'ять, з Аліканте, до Мадриду, їхати приблизно чотири години, ну, може трохи більше. - Дівчина різко підірвалась і почала шукати свій телефон. - Яка зараз година?? Восьма?? Зараз восьма ранку?? Ми ж виїхали о десятій вечора! То я стільки спала? Скільки ж ти чекав? Чому не розбудив?

- Ти так солодко спала, що я не хотів тебе будити. Коли ми дісталися до Мадриду, перші три години було легко, я їздив по околицях, а потім і мене почало хилити в сон. Щоб підбадьоритися, я пригальмував біля хостелу і прийняв душ. Потім, я повернувся і ти все ще спала. Думаю, ну, будити тебе не зовсім гарна ідея, ще заяву, на мене напишеш, що чіплявся, або в мене полетить вже щось значно важче, а не просто якийсь пакет із сувенірами.

- Ти залишив мене одну в машині? Серйозно? Я з тобою взагалі більше нікуди не поїду! Ніколи! - Кіра надула губи. Вираз обличчя ображеної дівчинки, давався їй важко, так як вона все ще виглядала дуже сонною.

- Ти завжди такий панікер? Все ж добре. Як до речі кава? Подобається?

- Не розумію, як ти можеш зберігати спокій в такій ситуації!

- Витратив не один рік, щоб досягти духовного розвитку, рівня душевного спокою гірського монаха. Плюс, з самого початку, народився врівноваженим. - Давид продовжував спокійно пити свою каву, не звертаючи жодної уваги, на всі гнівні погляди, з боку Кіри.

- Так. Спокійно. - Кіра заплющила очі. - Потрібно зробити глибокий вдих і видих, бо вбивство, то є не зовсім добрий початок, нової подорожі.

- Якщо запланувала мене вбити, для початку, хоча б мене підніми. - Давида смішило, те, як Кіра роздратовано бурчала у відповідь, на його жарти.

- Мені, щоб підняти тебе, для початку, потрібно підняти себе, а це відбудеться зовсім не скоро. Кава дійсно смачна, ти взяв капучіно, саме те, що я люблю і саме це, зараз і рятує тебе від страшної і мучительної загибелі! До речі, про сувеніри. Я так і не надіслала подарунки, моїй Мірці. - Кіра сумно зітхнула.

- Я тебе зрозумів. Сьогодні все купимо і відправимо, якщо ти звичайно не дуже втомилася.

- Як тільки розплющила очі, почувала себе трохи побитою. Нила шия і ще якийсь тип під боком, що за певним збігом обставин, дуже схожий на тебе, зараз, все набагато краще. - Тепер, дівчина остаточно прокинулась.

- Нарешті ти посміхнулася. - Давида тішило те, як тонко і вдало, вона вміла підколоти його у відповідь. - Зараз, я відвезу тебе до готелю Альядара, де на тебе чекає затишний номер. Я поїду по справах. Зустрінемось після обіду. Якщо ти голодна, можемо по дорозі взяти тобі щось смачне, що ти любиш? В готелі є ресторан, просто подумав, може ти хочеш щось спробувати.

- Взагалі, я обожнюю смачно поїсти, як і всі люди, що себе поважають. Ще й так, щоб сидіти з відчуттям того, що ти не людина, а холодильник для їжі. Але з цими безкінечними стресовими ситуаціями і місцевим кліматом, майже нічого не хочеться. Особливо, після довготривалої тряски в машині.

- Я не залишу тебе голодною, тож подумай гарненько.

- Добре. Якщо ти не відліпишся від мене, тоді те, від чого я б точно не відмовилася, так це від вівсянки з фруктами, або від якогось натурального йогурту без добавок. Не хочу чогось тяжкого для шлунку.

- Тоді не забудь, по дорозі, викинути свій тяжкий характер, теж погано для шлунку.

- Після того, як ти викинеш свій, Давиде! Тільки, боюсь, немає каньйону такої глибини, що міг би його вмістити!

- Все, все, це був останній жарт. - Давид несподівано повернувся до Кіри, торкнувся рукою її щоки, дівчина почервоніла заціпеніла на місці. - Яка ж ти мила, коли мовчиш.

Кіра обережно відкинула його руку. - На разі, маємо їхати.

Давид, на одну мить, спохмурнів. - Так, ти права. - Після цього, всю дорогу вони їхали мовчки, не знаючи як підібрати слова. Кіра була шокованою, таким несподіваним проявом теплих почуттів зі сторони того, кого вона вважала грубим і холодним і одночасно корила себе за те, що закрилася і відсторонилася. Але швидко відігнала від себе будь-які романтичні думки, нагадуючи собі, що вона в Іспанії не для цього і що скоріше за все, це був черговий жарт.