Глава 8. Переслідування продовжується?

- Чудово виглядаєте, Кіро. - Говорив Альядар, відчиняючи дівчині двері машини, в той час, як Давид займався її багажем.

- Це все тому, що ви дали мені рівно стільки часу, скільки мені було потрібно. Щоб навести лад в своїх речах і найголовніше в своїй голові.

- Терпіння і повага, ось що є дуже важливим в побудові адекватного спілкування. Ми не могли дозволити вам, залишати Аліканте в поганому настрої. - Альядар, попри всю свою серйозність, випромінював суцільний позитив. Чого не можна було сказати, про похмурого Давида. Було помітно, що йому ніяково перед Кірою, за його нещодавній вчинок, хоча він продовжував робити вигляд, ніби нічого не сталося.

- Добре сказано. Іноді, все що дійсно буває потрібно, просто дати жінці час і вона самостійно створить собі прекрасний настрій. - Кіра спробувала проламати стіну холодності між нею і Давидом, подивилася йому прямо в очі і посміхнулася, але від такого жесту, він закрився ще більше.

- Альядар, дай мені ключі, я поведу. - Давид простяг руку Альядару, але той лише хмикнув йому у відповідь.

- Ще чого. Ключ йому подавай. Це моя машина, тому сідай до Кіри. Не бійся друже, вона тебе не з'їсть. А ось, у вас дівчино, заздалегідь хочу попросити вибачення, адже вам доведеться весь складний і довгий шлях, провести пліч-о-пліч з цим занудою. Можливо, в ньому все ж таки прокинеться совість і він вибачиться перед вами, за свої нещодавні витівки і спробує бути більш відкритим і відвертим. - Кіра була в шоці, від того, як Альядар активно провокував Давида, вийти із його комфортної зони мовчання. - І не дивись на мене так Давид. Ти знаєш, що я правий. -  На подив дівчини, замість протесту, Давид мовчки кивнув головою в знак згоди, йому у відповідь. Кіра почувала себе не в своїй тарілці, дивлячись на цих двох. Їхнє спілкування, нагадувало відносини між відстороненим і замкнутим сином і постійно все контролюючим батьком. Але Давид точно був не з тих, хто комусь підпорядковується і ким можна командувати, а от, до думок Альядара, він прислуховувався.

- По дорозі, маємо забрати ще одну людину. Цього таємничого незнайомця, що супроводжуватиме нас на нашому шляху, звуть Джоні. Це мій, старий друг. - При вимові останнього слова, було помітно, що він дуже напружився. - Я з всіма цими клопотами, пов'язаними з допомогою Леоніду, зовсім закинув свій готельний бізнес, а це,неправильно. Тому, як тільки ми дістанемося Мадриду, я буду дуже і дуже зайнятий своїми справами. Сподіваюся, Кіро, ви не будете сильно засмучені тією новиною, що мій племінник покаже вам місто та допоможе облаштуватись? - Кіра, недовго думаючи, стверджено кивнула. В цей момент, дівчина встигла помітити, що Давид на якусь мить, посміхнувся. - А зараз, ми заїдемо в неймовірної краси місце, для того, щоб повечеряти, як я й обіцяв. І ще… - Альядар зробив паузу. - Кіра, не прийміть за грубу наполегливість, хоча це вона і буде, можливо, між тим, як ви робили собі зачіску і наносили макіяж, у вас було хоча б трохи часу, обдумати мою пропозицію?

- Ні, не обмірковувала. - Відповіла Кіра. - А ось, між складанням одягу та пакуванням валізи, я проявила неабияку цікавість, пофантазувати над подальшим розвитком моєї кар'єри.

- Ви дуже смішна. - Кіра вперше, почула, як Альядар голосно засміявся. Вона розгублено подивилася на Давида і побачила в його очах не менший подив, ніж відчувала сама. Альядар був в прекрасному настрої. - І яку картину намалював ваш розум?

- Досить сприятливу. Ваша пропозиція дуже приваблива і я була б останньою дурепою, якби відмовилася від можливості отримати по-справжньому цікавий досвід роботи, в країні своєї мрії. Чим далі, тим більше мене затягує в цей вихор захоплюючих пригод, аби я тільки вибралася з нього живою.

- Мене тішить те, що ви смілива дівчина, яка впевнено йде назустріч долі. Вражає те, що ви не відмовляєтеся від можливостей, що вона вам дарує, а найголовніше, при цьому всьому, ви щиро кажете тільки те, про що думаєте. Мені потрібні такі люди в команді. - Після цих слів, Альядар різко загальмував. Від несподіваної зупинки, Кіра мало не вилетіла вперед, але її, дуже вчасно, встиг впіймати Давид.

- Чому ти не пристібнула пасок безпеки? - Давид міцно притискав її до себе. Кіра була в повному шоці, не так від ситуації що сталася, а від того, що Давид запитав це не холодним тоном осуду чи зневаги, на який вона чекала, а голосом  людини, яка реально за неї хвилюється. І коли, вона наважилась подивитися йому в очі, то побачила не гнів, чи маску байдужості, а розгубленість і навіть, страх. Кіра заворожено спостерігала за тим, як Давид звернувся до Альядара і як його обличчя, поступово, але швидко, почало набувати, такі знайомі їй риси суворості. - Що взагалі відбувається? Що це було? Ти ж завжди стежиш за дорогою!

- Сам в шоці! - Відповів Альядар, не приховуючи свого роздратування, а потім, трохи заспокоївшись, додав. - Попереду нас, несподівано виїхала машина. - Альядар нервово стискав руками кермо, Кіра помітила, що тепер, він виглядав трохи наляканим. - Так не мало бути. Саме завдяки тому, що я справді уважно стежив за дорогою, ми зараз всі живі.

- Так, це вже занадто! - Кіра вивільнилася з-під обіймів Давида, при цьому трохи червоніючи, так як вона усвідомила, що весь цей час, щиро так і не прагнула цього зробити. - От скажіть мені, чому, коли я саме поруч із вами, мене постійно прагне хтось вбити? А якщо справа не в мені і хочуть вбити тільки вас, то на вашому місці, в такому разі, я не роз'їжджала по всій Іспанії, без охорони!

- Це може бути випадковість, а може і ні. - Альядар вже повністю прийшов в себе і виглядав спокійним. - Як би там не було, ми вже про це, скоріше за все так і не дізнаємося. Машина зникла, ніхто з нас її добре не роздивився.