Глава 6. Ревнощі? Хм?

Заміський будинок.

Альядар, повернувся в будинок і побачив, що Давид мовчки сидить у кріслі біля каміна і про щось розмірковує. - Що з тобою трапилося? Це зовсім на тебе не схоже. Ти розлючений, попрямував у будинок, ніби був єдиним, хто міг би погасити там пожежу, якби вона, там звісно була. Скільки разів, я тобі говорив, не поспішай! Я не міг повірити своїм очам, ти ж ідеально володієш собою, що це було? 

Давид, ніби був у своєму світі. - Хто такий цей Леонід, взагалі? Хоча знаєш, нічого про нього не говори! В мій час, я б точно стратив його! Навіть, оком би не моргнув, за таке зухвальство! Стільки років, я живу з цією таємницею і рівно стільки ж часу, я намагаюся зрозуміти чому, мені доводиться постійно терпіти якісь приниження? Тішить тільки те, що це ненадовго.

- Особистостям такого рівня, життєвої місії, як у тебе, справді важко в цьому світі. Ми з тобою вже це обговорювали. Але, як я вже встиг зрозуміти, багато речей, які ти вже знаєш, всеодно усвідомлюєш до кінця, тільки під час практики. Не ображайся, але ти дійсно був грубим з Кірою. Вона ж не винна, що поки що, не знає, хто ти.

- Я надто ідеалізував нашу зустріч. Чекав яскравої іскри, неймовірного спалаху, але цього не сталося. Навпаки, в ній є щось таке, що мене дуже відштовхує. Якщо вона справді та, кого ми шукаємо, боги вирішили добряче з мене посміятися. І знаєш, що, їм це вдалося. Ця жінка. - Він зробив невелику паузу. - Я чекав на мудру, розважливу, величну. А не неосвічену, вперту, гостру на язик, та ще й на додачу, ту ще фліртунью. - Останнє слово, Давид сказав з неприхованою злістю. - Хто дав їй право, так зі мною поводитися? Потрібно буде зайнятися її вихованням.

- А хто взагалі сказав, що з жінкою має бути легко? Нудьгувати, тобі з нею, точно не доведеться. Вона не з тих, хто дасть себе образити, а тобі, це навіть, на користь. Тобі потрібна людина, яка не побоїться сказати тобі правду, попри все. А то невідомо, куди тебе можуть завести думки про твою ідеальність. В тебе, до речі, характер не набагато кращий. Бачу, тобі не дає спокою, що вона така близька, з тим хлопцем, Леонідом. Ніколи раніше тебе таким не бачив. І знаєш, щоб це побачити, моїй душі було варто пройти крізь тисячоліття. Мій величезний правитель, символ незворушності, не такий вже й незворушний. Тільки в Отелло не перетворюйся, ревнивець.

- Що не так, із цим зіпсованим світом? - Давид закрив обличчя долонями. - З мене може сміятись, навіть, мій слуга. Потрібно було ще тоді відрубати тобі голову.

- Ти цей шанс вже втратив, тому годі скиглити. Багато, що змінилося. Тепер, все більше людей, мають право на всі ті блага, що були недоступними раніше.

- Це, так. Тільки, вони не зовсім раціонально ними користуються. Що є доказом того, що давати так багато свободи, було справжньою помилкою.

- Хто його знає, що є правильним, а що ні? Світ оточений таємницями, довкола яких, постійно кружляють вітри змін. Ті вітри, які змітають все старе на своєму шляху, залишаючи за собою, сліди колосального руйнування. Тут немає нічого вічного та постійного, крім нашої душі. Після того, як зміни зробили свою роботу, настає черга попрощатися, навіть, з ними. Для цього, вони періодично змінюються на невідомість, невизначеність і застій. Щоб в результаті, з'явилося щось нове, унікальне. І попри весь неконтрольований хаос, все це, тримається на законі балансу, хіба не дивовижно?

- Може і так. Але, зараз, не зовсім до глибоких роздумів. Ти дізнавався, хто стежив за мною та Кірою? Яка ймовірність, що про неї, могли дізнатися раніше за нас?

- Мені дуже шкода, але я так і не зміг нічого дізнатись. Тих, кого впіймали, не ті, що нам потрібні. Вони пов'язані лише, зі справою Леоніда. Кірі варто все розповісти, але я гадки не маю, як. Я впевнений, що вона саме та, кого ми шукаємо вже стільки років. Все, що було в щоденнику, створеному Ікнатоном, а якщо бути точніше, мною, стільки років тому, потроху, починає збуватися. Кулон, що висів на її шиї, я його бачив в своїх видіннях. Доля веде тебе, до твого призначення. Але розслаблятися ще дуже рано. З такою кількістю ворогів, яка була в тебе тоді, треба бути дуже обережним, навіть зараз, коли всі вони потенціально мертві. А може, вони взагалі живі та вже шукають тебе? Розгадка криється в минулому і це мене гнітить. Ми ще багато чого не знаємо. Історичні джерела цього часу, які розповідають нам про Ехнатона, досить суперечливі і неінформативні. Невідомо навіть, де лежить твоє тіло. Незабаром, настає тиждень кармічних снів. Ти маєш бути до нього готовий. Як я вже казав раніше, Кірі треба все розповісти, тому що, це неодмінно може її торкнутися. Минулого разу, ти мало не вийшов у вікно. Тобі пощастило, що я тебе зупинив. Уяви, як це може вплинути на неї? Добре, що поки, вона буде під нашим наглядом.

- Я так чекав цього моменту, а тепер не знаю, що сказати. Не думав, що колись зустріну людину, яка за лічені секунди, ще й з такою легкістю, зможе вивести мене, з моєї сталої внутрішньої рівноваги та самоконтролю. Вже не пам’ятаю, коли останнього разу, мене накривало хвилею руйнівного гніву. Але злюсь, я не на Кіру, я злий на себе. - При зануренні у спогади, Давид нервово стиснув кулаки. - Коли, я побачив, як вона на нього подивилася, в один момент, злетіло п'ятнадцять років моєї роботи над собою. Це почуття, що я відчув, воно не властиве мені. Тому, це так мене лякає.

- Вся проблема в тому, що ти ніколи не закохувався і не знаєш, що це таке. Весь час в роботі та навчанні. Тільки й пам'ятаю тебе за книжками та в спортзалі. Все на самоті. Сьогодні, ти зробив величезне відкриття. Якщо чесно, я сам побоююся всіх тих змін, які помічаю в тобі, останнім часом.