Знайомство третє

Кладовище зустріло їх грізною тишею. Тільки вітер завивав поміж могил, створюючи видимість якоїсь дивної розмови, незрозумілою для живих мовою.

• Це тут, — прорізав тишу хриплий шепіт, — дві високі фігури зупинилися біля однієї з могил.

Некроманти мовчки взялись за лопати. Так як могила була свіжою, копати було не важко, і вже менш ніж за чверть години лопати застукали по твердій кришці домовини. Ще кілька зусиль, кришка труни сповзла в сторону і «руйнівники гробниць» завмерли перед черговим зблідлим тілом. Зараз їм потрібно було зробити найважче: виволокти нещасного потенційного піддослідного наверх, намалювати пентаграму і, власне, провести ритуал. Якщо з першим і другим завданням хлопці ще так-сяк впоралися, то сам ритуал викликав у них підсвідомі переживання: так як вимагав величезної енергії, будь-яка допущена помилка могла коштувати життя. Повсталого зомбі потрібно було втримати у межах пентаграми, слова заклять вимовляти чітко, думками не відволікатись ні на що. Вони приступили.

Один з них почав читати заклинання. Інший – зупинився у тіні товариша, щоб при потребі поділитись з ним магією. Вітер завивав все сильніше. Хлопцеві доводилось кричати, щоб чути власні слова…  Пентаграма засвітилася… почалося. Вітер здіймався все більше і більше, пентаграма світила все яскравіше. Темна, пропитана смертю, магія закружляла навкруг хлопців. Сил втримати її не вистачало.

Хейден бачив, що Тімар от-от впаде, він підключив свою енергію до Тіма і, як домовлялись раніше, почав «підзаряджати» друга. Але вибране ними закляття було надто громіздким і потребувало величезної кількості енергії, якої попросту не було у жодного з хлопців.  Хейден відчував, що слабшає. Магія давно покинула його і закляття висмоктувало життя. Останні  слова стали вироком для обох – могутня древня сила вирвалась на волю, пентаграма засвітилась з новою силою, спалахнула і погасла.
У непроглядній темряві біля розритої могили лежало три бездиханні тіла. Ніч взяла своє.

Тімар проснувся з жахливим самопочуттям. Не зразу, але все ж йому вдалося пригадати нічний похід на кладовище. Він живий… неймовірно… Хейден? – покликав хлопець. Йому не відповіли. Приклавши зусиль, Тім розплющив очі… судячи з усього він і досі був на цвинтарі. Чуть осторонь лежали два бездиханні тіла. Чомусь дуже знайомі візуально. Хлопець піднявся на ноги і, похитуючись, пішов  у їх сторону.

Він уже знав, що одне з тіл належить товаришу, бо пам’ятав, що не встиг розірвати їхній зв’язок, а от інше… це був він сам. Дивно було стояти так і дивитись на своє мертве тіло. Дивно і страшно.

Перші промені сонця відблиснули на металевому хресті і Тімар побачив себе. Не повірив і нахилився ближче… на нього дивилось зблідле обличчя недавнього мерця.

Тімар був готовий померти, а от про такі наслідки не попереджала жодна книга. Розпач і страх заволоділи юнаком. Він бухнув на коліна і почав гаряче молитись Гекаті. Богиня почула його молитви, але надто розізлили її хлопці необдуманим вчинком.

• Виправляй сам! – гаркнуло на нього розлючене божество і новоспеченого зомбі втягнуло у вихор порталу.