Знайомство друге

Їх було безліч. Вони були одягнені у чорні плащі. Свої обличчя теж ховали у темряві. Напали раптово, без попередження. Першими померли дозорні. Їх знайшли розтерзаними край дороги і якби не мечі з родовими гербами на них – ніхто б і не здогадався, хто лежить у величезній калюжі крові. Прогримів гучний рев і з усіх сторін почали вистрибувати перевертні. Але це були не прості перевертні. Ті, що ще зовсім недавно підкрадались, кутаючись у чорні плащі, хижо облизались і накинулись на невеликий загін, розмиваючись у стрибку, перетворюючись на страшних монстрів, ім’я яким – смерть. Знову дикий рев потряс навколишній ліс. Мисливці вчепились іклами в першу здобич, посіявши паніку серед інших. Вони розривали плоть, дерли, кусали, розривали і викидали розтерзані тіла, не намагаючись втамувати голод. А жертви в конвульсіях ще довго корчились… і щастя, коли комусь випадало померти одразу.

Ніхто й не побачив, як, прикрившись тінню могутніх сосен, пірнула у лісову чащу закутана у плащ постать. А дівчині тим часом довелось поспішити, щоб до завершення бою опинитись якомога дальше звідси, щоб перевертні не почули її. І, здавалось, забралась далеченько, і повітря було просякнуте кров’ю та смертю, але досвідчений вожак раптом зупинився, повів носом і впевнено рушив слідом за нею.

Зовсім скоро  дівчина зрозуміла, що її переслідують. Про це ледь чутно прошепотіла їй трава і прошелестів, попереджаючи, лист. Вона спробувала пришвидшити і без того скорий біг: інтуїтивне чуття підказувало, що недалеко водойма. Вже там-то, була впевнена Флер, вона буде у безпеці. А переслідувач наближався і наближався. Рятівна смуга води блиснула в сяйві місяця, даруючи надію… а кущі позаду уже ламались під могутніми лапами… І Флер розуміла, що не встигне. А разом з розумінням прийшов відчай. У наступну мить вона перечепилась і покотилася з горба. Її коліна обдерлись до крові, у голові шуміло і трохи тошнило. Встати вже не було сил.

Переслідувач на мить зупинився. Він-то був певен, що жертва нікуди не дінеться і насолоджувався її страхом, впивався ним і був готовий ще довго відтягувати кроваву  вечерю. Необхідності битись вже не було, тож постать звіра розвіялась, показавши людський вигляд вожака. Хоча, як на Флер, то вовк був безпечніший за цього величезного і дуже лахматого представника сильної статі.

Крок. Ще один. Монстр наближався. Дівчина спробувала піднятись, але сили покинули її. І не було, здається, іншого виходу, крім померти. Та помирати не хотілося.

• Привіт! – ляпнула і одразу ж прикусила язика. – Треба ж було додуматись!

Певно, вовкулака подумав так  само. Погляд, яким він нагородив потенційну їжу був настільки красномовним, що дівчина мимоволі поперхнулась наступними своїми словами. Але що вже робити? І вона продовжила відповзати назад і «знайомитись».

• Я – Флер. А тебе як звати?

Звичайно, що відповіді не послідувало. Вовкулак продовжував наближатись, а Флер – відповзати. Адреналін в крові зашкалював і, продовжуючи бурмотіти різноманітну фігню, типу, яка вона не смачна,  яку величезну помилку зробить перевертень, коли надумає перекусити нею, зірвалась на ноги і побігла. Та не встигла зробити й двох кроків, як величезний чорний вовк перестрибнув через неї і приземлився, перегороджуючи дорогу. А в  наступну мить прірва, на якій стояли обоє, зсунулась, і вони впали у воду.

Флер з насолодою пірнула глибше. Вода явно була її стихією. Вона віталася з дівчиною, мов з рідною, легко докоряла через тривалу відсутність. Флер щасливо змахнула довгим красивим хвостиком  і винирнула на поверхню. Неподалік, втрачаючи свідомість борсався у воді окровавлений недавній переслідувач. Йому не повезло: він розбився об стрімкі скелі і тільки чудо, що залишився живим. Сили швидко покидали його і до берега добратись шансів у вовка не було.

Флер підплила поближче. Акуратно, щоб не поцарапатись об довгі кіхті, взяла його під лапу і потягнула до берега. На прибережну смугу каміння витягнула вже практично бездиханне, частково трансформоване у людське, тіло.

Вода принесла необхідні водорості і Флер одразу ж перев’язала ними рану,  яка виявилась не надто глибокою, і, прошепотівши подяку воді, спробували домовитись з нею щодо звільнення перевертня з оков смерті. Вода не розуміла маленьку русалку: той перевертень хотів убити дівчинку, а вона рятує його?

— Помсссста – чулось у тихому хлюпанні, — помссста….

Русалка впевнено похитала головою і вода здалась. Флер розуміла, що таких вчинків старша наставниця не одобрю є, та нічого не могла зробити з собою, і тільки ще раз подякувала воді.

Перевертень повільно приходив в себе. Вода, якої наковтався, вийшла з організму і можливість дихати поверталась. Саме час відпливати, — вирішила Флер, але тільки вона повернулась, як почула тихий шепіт:

• Рейган. Мене звуть Рейган. І я твій боржник, Флер.

Кивнула головою, підтверджуючи, що все почула, і поплила геть. Вода прислала своє мовчазне одобрення…..

А через деякий час спереду показався величезний замок.