Знайомство перше

   Вона стояла біля поліцейського відділення і не наважувалася увійти. Та й що вона їм скаже? Її вже кілька разів відправили ні з чим. Ніхто  навіть не намагався повірити дівчині. Докази, факти, гроші – те, чого не  вистачало їй, щоб довести свою правоту і позбутися отчима-тирана. Кожного  разу вона потрапляла до одного й того ж слідчого, який вислуховував усі її  скарги з іронічною, немов приклеєною до губ посмішкою, і здавав на руки  вітчиму. Жодного разу їй так і не вдалося оформити заяву. Офіційно її  визнали божевільною – так було простіше ігнорувати постійні приходи у  відділення та численні скарги. Востаннє, коли дівчина зверталась до  захисників порядку її ввічливо попередили, що при наступному зверненні  вона змінить місце проживання з красивого приміського будиночка на менш  комфортабельну кімнату у психлікарні. Але сьогодні, вирішила Єва, вона  краще житиме з божевільними, аніж з вітчимом. Набравши повні груди  повітря, дівчина рішуче взялась за ручку непримітних дверей і відчинила їх.

Довгий знайомий коридор різко повернув вправо. Єва ступила ще кілька кроків перш ніж зрозуміла, що щось не так. Власне, «не так» було все.  Під ногами валялись величезні каменюки, а зі стелі чомусь капала вода. Єва  здивовано розглянулась навколо і  ошелешено прийшла до висновку, що  знаходиться у печері. Неймовірно, але, тим не менш, це була печера. Спроби  повернутись назад привела до того, що вона наштовхнулась на стіну. Вихід  був один – вихід з печери. Намагаючись списати все, що відбулось на ігри  фантазії (сон, чи якісь глюки, спричинені невідомим наркотиком) Єва  спробувала себе вщипнути. Було боляче, тож версію зі сном довелося  відкинути. Наркотики дівчина не вживала, але хто знає, чи не підмішали їй  чого, намагаючись видати за божевільну. Як би там не було, а сидіти у темній  печері зовсім не хотілося, тож вона пішла до виходу.

Перше, що побачила Єва, коли вибралась з печери – це величезний замок  на горизонті. Він возвеличувався над лісом, що оточував його, над горами , здавалось, що тонув у хмарах. Дівчина настільки захопилась побаченим, що не зауважила прірви перед собою. Ступила кілька кроків, і – полетіла  униз.

Крізь сон ввірвалось тихе бурмотіння, легке поскрипування дерева, палахкотіння вогнища у грубці і приємний запах випічки. Єва посміхнулась і, толком не просинаючись, знову провалилась у глибокий сон без сновидінь.

Прокинулась Єва від того, що хтось тряс її за плече і гукав по імені:

• Єво, дитинко, вставай! – лунав десь здалеку стурбований старечий голос. В наступну мить прийшло розуміння всієї ситуації, згадалась  дивна печера, і прірва, і… — Єва різко розплющила очі і підірвалася з  ліжка.
• Тікай, доню, — прошепотіла бабуся, пхаючи в руки якийсь клунок, —  Там, за запічком, чорний вихід. Вдягни цей плащ, сідай на Вітра і  тікай.

Дів чина приголомшено роззирнулася. Вона була у маленькій сільській хатині, з біленькими,  вибіленими стінами, на яких висіли вишиті рушники та домоткані килими. Одразу ж кинулась в очі велика, біла, розмальована червоними  маками, піч.

• Де я? – прошепотіла Єва

Але старенька вже не слухала її. Вона підштовхнула дівчину в сторону печі, а сама пішла до виходу. Якась така приреченість читалася в кожному її кроці, що дівчина мимоволі накинула плащ, а ноги самі понесли її геть до дверей в запіччі.

Коли Єва вибралась надвір,  відкашлялась від попелу, сажі та ще чогось неприємного  і нарешті зуміла роззирнутись – заледве змогла стримати крик. Прямо  перед нею, згорнувшись клубком, спала велетенська золотиста ящірка. Остання розплющила одне око і впилась ним в нерухому Єву, а та ще довго стояла б непорушно, та по ту сторону хати вже чулось стурбоване кінське іржання та голосна лайка. Не зовсім розуміючи, що робить, Єва підійшла  до  дракона, а в тім, що це був саме дракон сумніватися не приходилось, і простягнула до нього руку, в яку той одразу ж ткнувся мордою. Попри спорідненість крилатого з ящірками Єва відчувала під рукою тепло і приємне поколювання у пальцях.

• Ти Вітер? Це до тебе мене бабуся відправила, адже ж так? – спитала вголос.

Ствердний  кивок головою був відповіддю.

• То ти розумієш мене?

На Єву поглянули насмішкувато і дещо зверхньо.

• А ти не такий вже й великий, — посміхнулася дівчина, — у казках дракони більші.

На Єву ображено фиркнули.

• Ну, малий, не ображайся. Як би це мені на тебе вилізти? Старенька говорила, що потрібно тікати. Не знаю, що до чого, але її, здається, вартує послухати, правда?

Вітер, здавалося, уважно прислухався до тихого монологу дівчини, а тоді розгорнув крило, немов пропонуючи залізти по ньому.

• Ти впевнений? — засумнівалася Єва.

Її легенько підштовхнули у спину. Так помаленьку, переборюючи страх, дівчина вибралась на широку спину. І дуже вчасно. Позаду вже чувся крик, який явно був яскравим підтвердженням того, що їх помітили. Зусібіч почали збігатись люди в чорних плащах. Їх обличчя ховались у темряві чи то масок, чи то плащів. А у наступну мить у дракона і вершницю полетіли чорні згустки енергії. Та дракон встиг змахнути крилами і піднятись вгору. Ще мить – і невідомі переслідувачі залишились далеко внизу. Вітер зробив кілька прощальних кругів над галявиною, піднімаючись все вище і вище, туди, де ворожі закляття не могли дістати його, і полетів геть.

Спершу Єва боялась, що не втримається на драконі і  впаде донизу, але зовсім скоро розслабилась: сидіти верхи було не просто легко, а, навіть, зручно. З висоти дівчина роздивлялась місцеву природу, яка виявилась надзвичайною: густі непрохідні ліси, таємничі озера, красиві галявини. Одначе, скільки вони не летіли, дівчина не побачила жодного будиночка, жодної живої істоти. Вітер піднявся ще вище. Тепер крім хмар внизу не видно було нічого. Похолодало. Єва пощільніше закуталась у плащ і здумалась. А думати було над чим. І тепер, сидячи на спині могутньої ящірки, хоча ящіркою називати його геть не повертався язик, Єва почала підозрювати, що все, що з нею відбувається, — нереальне. Зараз, напевне, вона лежить у божевільні, прив’язана руками і ногами до ліжка, а у вени їй вводять якусь чергову гидоту, що й викликає такі видіння. Уявлена картина так чітко стала перед очима, що Єва не витримала і заплакала.