Розділ 4. Герой арени Санчо Гонсалес

Федір ще не знав, що Педро так легко давав слово зовсім не для того, щоб потім його дотримуватися. Та на той момент він йому повірив і завзято взявся за пошуки тореадора, який зник у невідомому напрямку.

Щиро кажучи, якби самому Василькову запропонували ще бодай раз вийти на арену проти бика, він теж зник би в невідомому напрямку.

Тореадора звали Санчо Гонсалес.

На допомогу Федорові Альварес приставив перекладача з іспанської на англійську. Допомога, відверто кажучи, була так собі, адже перекладач англійської, власне, і сам її майже не знав. Спілкувався він дивовижною сумішшю семи-восьми європейських мов, рясно доповнюючи свою промову жестами.

Своє розслідування Васильков розпочав із вивчення місцевої преси за останні два тижні. І не помилився.

В одній із газет він натрапив на статтю про тореадора, який дістав тяжкі травми під час сутички з биком. Постраждалого звали саме Санчо Гонсалес. У статті також згадувалося, до якої лікарні його доправили.

Тепер знайти зниклого не становило жодних труднощів.

---

Щойно Васильков увійшов до лікарняної палати, медсестра, що його супроводжувала, вказала на пацієнта, який лежав біля вікна.

Той був забинтований із голови до п'ят. Усі кінцівки були в гіпсі, відкритим залишалося лише обличчя. До однієї ноги через блок був підвішений важкий чавунний тягарець.

— Ви Санчо Гонсалес? — звернувся до нього Федір.

— Ні, це не я, — перелякано заперечив пацієнт.

Одразу стало зрозуміло, що це, без жодного сумніву, саме він.

— Мене прислав до вас Педро Альварес, — продовжив Васильков. — Він хоче, щоб ви знову повернулися до роботи.

— Ні, я не Гонсалес! — відчайдушно заперечував пацієнт. — І я більше ніколи не повернуся на арену!

Після цих слів він гірко заплакав.

Федір не знав, що робити. Формально він лише виконував свою роботу. Але по-людськи йому було щиро шкода нещасного тореадора.

Тоді Васильков вирішив піти й чесно розповісти Альваресу все, нічого не приховуючи.

Педро, вислухавши розповідь про відвідини лікарні, страшенно розлютився.

— Навіщо ви сказали, що я його розшукую? — роздратовано накинувся він на Федора. — Ви хоч розумієте, що могли його налякати?

— Але ж він більше не хоче виступати на кориді! — виправдовувався Васильков. — Та й фізично не може. У нього все тіло в гіпсі. Ви що, збираєтеся винести його на арену на ношах?

— Це не ваша справа! — перейшов на крик Педро. — Ваше завдання — знайти його! А як витягнути його на арену — це вже моя турбота!

Швидко сівши до машини, вони знову помчали до лікарні.

За двадцять хвилин обидва вже заходили до палати Гонсалеса.

Та Санчо на своєму ліжку не було.

Шибка у вікні була вибита. Металева решітка, вирвана разом із шматками бетону, висіла на одній петлі. Сталевий трос, до якого кріпився чавунний тягарець, був перегризений зубами.

І це при тому, що палата знаходилася на третьому поверсі лікарні!

— Ну от бачите, через вас ми його втратили, — з досадою промовив Педро. — І де мені тепер його шукати?

— Та я навіть уявити не міг, що лежачий пацієнт у гіпсі здатен на таку спритність! — відповів Федір. — І взагалі, ця історія мені вже добряче набридла. Я повертаюся додому. Можете залишити свої гроші собі.