ОПОВІДАННЯ "НАШ РЯТІВНИК" Розділ 13. Найщасливіший мер

Мер міста нервово ходив подвір’ям своєї дачі, час від часу визираючи на вулицю. Уже цілу годину він чекав доставку корови, яку замовив у великій фірмі, і не знаходив собі місця.

Його дружина, доволі буркотлива жінка, як завжди почала його дошкуляти.

— І навіщо ти не купив її на ринку, старий дурню! — бурчала вона. — Не бачити тепер нам ні наших грошей, ні корови. Обвели тебе навколо пальця, як малого! А ще мером працюєш!

Звісно, від цього бурчання йому ставало лише гірше. Настрій остаточно зіпсувався.

Вечір уже наближався. Мер майже втратив будь-яку надію отримати свою корову, але раптом…

З вулиці долинув шум.

У супроводі двох патрульних машин із увімкненими мигалками під’їхав добряче пошарпаний і пом’ятий «Гелендваген». Він зі скрипом і скреготом підкотився до двору — і з нього відвалилася дверцята.

З автомобіля виліз брудний чоловік, увесь у подряпинах і в подертому одязі. А за ним — ще один, який виглядав не набагато краще.

— Шановний пане мер, мене звати Ігор Самохвал, я представник фірми, яка продала вам корову, — представився перший. — А це мій помічник Федір Васильков. Знаю, наш вигляд досить жалюгідний, але нам довелося пройти чимало випробувань, щоб доставити вам цю бажану корову.

Далі мав відбутися урочистий вихід нашої героїні з автомобіля…

Але цього не сталося.

Якщо на початку подорожі Бурьонка не хотіла залазити в машину, то тепер вона категорично відмовлялася вилазити з неї.

Ах, ці жінки — такі непостійні!

Охочих допомогти виявилося чимало. Але ні поліцейські, ні супутники корови чомусь у цьому участі не брали.

Випадкові перехожі й зеваки рішуче залазили в багажник за коровою… із доволі сумним результатом для себе.

Порваний одяг, синці, подряпини й забиття швидко зменшили кількість охочих визволяти Бурьонку.

Дивлячись на ці безрезультатні спроби, мер нарешті зупинив це насильство над твариною.

— Стійте! Я знаю, як її звідти витягти!

Під здивованими поглядами натовпу він зірвав жмут свіжої трави й без особливих зусиль виманив корову назовні.

— Схоже, наш мер знається на коровах! — почулися схвальні вигуки з натовпу.

Але корова й не думала зупинятися. Вона спокійно почала щипати траву біля воріт.

День завершувався досить вдало.

Та щойно Федір і Ігор зібралися вирушати назад, їм зателефонував полковник Понімаєв і попросив зранку зайти до відділку.