ОПОВІДАННЯ "НАШ РЯТІВНИК" Розділ 12. Кортеж для корови

Уважно вислухавши розповідь про нещодавні події на заправці, полковник почав ретельно оглядати місце події. Обережно ступаючи серед руїн приміщення, він підійшов до злочинця й легенько штовхнув його ногою. Той протяжно застогнав і розплющив очі.

— О, та це ж знаменитий Невловимий Джо! — впізнав його Понімаєв. — Я вже рік не можу його спіймати. Оце так удача!

— Так, це він хотів мене пограбувати! — вигукнув власник заправки й спробував копнути грабіжника ногою.

Поліцейські вчасно відреагували, відтягнувши розгніваного потерпілого. Тим самим вони врятували Джо від справедливого відплати.

— Отже, виходячи з ваших слів, ваша чудова корова, — продовжив уголос міркувати полковник, — організувала вторгнення на заправку саме в той момент, коли один із найнебезпечніших злочинців Джо її грабував. Він одразу взяв вас у заручники, але корова легким рухом копита його знешкодила. Я правильно розумію події?

— Так, так! — гаряче підхопив власник заправки. — Це тварина, мабуть, навчена прийомів карате чи дзюдо. Смілива, відважна худоба. І зброї не злякалася.

Понімаєв похмуро кивнув своїм поліцейським. Вони схопили злочинця, надягли на нього кайданки й повели до машини.

— Скажу чесно, — зізнався полковник, — я вперше бачу корову, яка без особливих зусиль знешкоджує двох досвідчених поліцейських, легко керує автомобілем, самостійно грабує банк, а потім ще й знаходить і нейтралізує небезпечного озброєного злочинця. Які ще здібності має ця рогата леді?

— Ця корова ще й дає молоко, — відгукнувся Самохвалов, який особисто брав участь у цьому процесі. Потім додав:
— Причому дуже смачне, свіже молоко.

— А от у цьому я якраз і не сумнівався, — усміхнувся полковник. — У будь-якому разі я більше не залишу вас самих. Інакше дорогою до мера ваша Бурьонка ще бозна-що встигне вчинити. Далі вас супроводжуватиме поліція — аж до самого пункту призначення.

Понімаєв віддав необхідні розпорядження й разом із затриманим поїхав до поліцейського відділку. Дві патрульні машини з екіпажами мали супроводжувати «Гелендваген».

Хлопці сіли в автомобіль і, зі скреготом та ривками долаючи завали з уламків конструкцій, виїхали із заправки.

Власник закладу повільно проводжав поглядом кортеж, що віддалявся. Потім він втомлено повернувся за прилавок — просто через пролом у стіні.

І раптом його очі округлилися від подиву.

На підлозі, там, де щойно стояв «Гелендваген», лежав другий грабіжник у масці. Очевидно, він потрапив під машину під час її в’їзду в будівлю й увесь цей час пролежав під нею.

Власник стрімголов вибіг надвір і закричав:

— Стійте! Стійте! Ви ще одного грабіжника забули!

Але патрульні машини вже встигли від’їхати далеко.

Сумно проводивши їх поглядом, власник повільно повернувся назад.

Злочинець сидів на підлозі й здивовано оглядався довкола. Схоже, він так і не зрозумів, що сталося.

— А зараз хтось отримає добрячої прочуханки! — грізно гаркнув власник заправки, закочуючи рукави сорочки.

Він стиснув кулаки й рішуче рушив до невдачливого грабіжника.