ОПОВІДАННЯ "НАШ РЯТІВНИК" Розділ 11. Вторгнення за бензином

Полковник Понімаєв дотримав слова. На перевірку автомобіля пішло не більше десяти хвилин. Стільки ж часу зайняло оформлення підписки про невиїзд.

І знову наша дружна трійця мчала швидкісною трасою до омріяної мети — заміського будиночка мера міста. Невдовзі почав закінчуватися бензин, тож довелося шукати найближчу заправку.

Саме на цій заправці в той момент відбувалися події кримінального характеру. Двоє невідомих із пістолетами в руках увірвалися до каси, наставили зброю на власника закладу й зажадали всі гроші…

Корова дуже страждала від настирливих мух. Вони лізли їй у очі, а відігнати їх вона не могла. Нарешті, змучена комахами, корова не витримала й почала сильно мотати головою, намагаючись їх відігнати.

Випадкові удари рогами дісталися і Самохвалу, і Василькову.

Федір не впорався з керуванням. Замість того щоб заїхати на заправку, він в’їхав прямо в неї.

Змітаючи все на своєму шляху, «Гелендваген» протаранив скляний фасад будівлі й зупинився просто перед прилавком, за яким стояв із піднятими руками власник заправки.

Він ошелешено крутив очима. Його коліна й пальці тремтіли від страху. Надто вже насиченими подіями видалися останні кілька хвилин життя цієї заправки.

Передні подушки безпеки спрацювали від удару, миттєво надулися й притиснули пасажирів до сидінь.

Самохвал зумів відчинити дверцята, виліз із машини, сів на підлогу й почав розгублено озиратися довкола. Васильков усе ще боровся зі своєю подушкою безпеки.

У цей момент з-під машини виповз один із грабіжників у масці — весь у подряпинах, у розірваному одязі. Він направив на Ігоря пістолет.

— Не варто так хвилюватися, я відшкодую вам збитки за руйнування, — піднявши руки, забелькотів Самохвал, мабуть прийнявши бандита за власника заправки. — Ми все компенсуємо, не сумнівайтеся. У нас є гроші.

— Мовчати! Не рухатися! — закричав злочинець.

Прорізи в його масці з’їхали, і він міг бачити лише одним оком. Помітивши, що на водійському сидінні ще є пасажир, він відчинив дверцята й безцеремонно витягнув Василькова за комір.

— Заспокойтеся, добродію, ми не заподіємо вам шкоди, — запевнив його Федір, дивлячись на спрямований у нього ствол пістолета. — Ми просто заїхали купити трохи бензину.

Він, звісно, промовчав, як саме вони заїхали по бензин, але зараз головне було врятувати життя.

Грабіжник уже збирався щось сказати, але раптом почув позаду якесь шарудіння.

Зрозумівши, що в машині є ще пасажир, він рвучко відчинив задні дверцята й почав намацувати рукою чергову жертву.

У темряві він намацав коров’ячий хвіст.

Не зрозумівши, що це таке, злочинець смикнув його на себе.

Бурьонка такого безцеремонного поводження не стерпіла.

Після потужного удару копитом у лице грабіжник зробив ефектне сальто й гепнувся на підлогу, розсипавши навколо вибиті зуби.

До непритомного злочинця підійшов Ігор і виколупав із його стиснутої руки пістолет.

— А вам не здається, Федоре, що нас якось недружньо тут зустріли? — промовив він, розглядаючи грізну зброю. — Невже кожному, хто хоче купити бензин, тут одразу тицяють пістолетом у ніс?

— Ну, ми теж заїхали сюди не зовсім за правилами, — спробував пояснити Васильков.

Тут він помітив на підлозі грабіжницьку маску з прорізами для очей. Підняв її, уважно оглянув і звернувся до тремтячого біля прилавка власника заправки:

— Скажіть, добродію, вас, бува, не намагалися пограбувати, коли ми сюди заїхали?

— Так… — ледве зміг відповісти бідолаха. Він і досі стояв із руками високо над головою.

— Мені здається, нам знову слід звернутися до нашого старого друга, полковника Понімаєва, — з іронічною усмішкою сказав Самохвал. — Хоч за сьогодні він, мабуть, уже від нас втомився.

Васильков усміхнувся у відповідь і набрав номер поліції.

— Добрий день. Це полковник Понімаєв? — сказав він у слухавку. — Вас турбують Васильков, Самохвал і корова. Пам’ятаєте нас?

У нас надзвичайна подія.

— Що, знову? — почувся у слухавці голос полковника. — Диктуйте адресу. Виїжджаємо.