ОПОВІДАННЯ "НАШ РЯТІВНИК" Розділ 9. Обід із розворотом

Чи то значущість імені мера міста, чи то бажання якнайшвидше позбутися проблемних порушників спонукало полковника відпустити їх усіх трьох з миром — разом із коровою. Навіть автомобіль не затримали.

Не гаючи дорогоцінного часу, друзі стрімко помчали з поліцейської дільниці, плавно набираючи швидкість у вже майже рідному «Гелендвагені».

По трасі миготіли дерева.

Після короткої мовчанки першим заговорив Самохвал:

— Добре, що нас усе ж відпустили. Хоч штраф і довелося заплатити. Я й подумати не міг, що ця тварина може завдати стільки клопоту.

— Ми ще не знаємо, скільки клопоту вона нам завдасть. Ми ж іще не приїхали, — багатозначно мовив Федір.

І справді — ніби почувши його слова, корова знову затягнула свою голосисту арію.

— Та що їй знову не так? — не розумів Ігор. — І годували, і поїли, і що тільки не робили. Може, їй просто твердо сидіти? На поліцейських було м’якше.

— Ні, тут інше, — відповів Федір. — Її не доїли. Он вим’я як набухло. Ігорю, ви колись доїли корову?

— Ні, — чесно зізнався Самохвал. — І, більше того, ніколи такого бажання не виникало.

І тут до нього дійшов сенс слів Василькова.

— Перепрошую, я взагалі не уявляю, як це робиться! — запротестував він. — І в нас навіть відра немає! Куди її доїти?

— Наука не надто складна, — заспокоїв його Федір. — А за відром зараз заїдемо в магазин. І заодно перекусимо. Я страшенно зголоднів.

Ідея перекусити давно крутилася в голові Ігоря — разом із невдоволеним бурчанням шлунка. Тож він легко погодився.

Покружлявши місцевістю, вони заїхали в невелике містечко й зупинилися на площі, оточеній різними будівлями та закладами.

Голод узяв своє. Забувши про все на світі, хлопці кинулися набивати себе смаколиками в місцевій кав’ярні. У поспіху навіть забули замкнути машину.

Не можна сказати, що це було на користь корові… а от місцевим викрадачам — дуже навіть.

Щойно друзі зникли за дверима закладу, до «Гелендвагена» підійшли двоє підозрілих типів. Вони без труднощів сіли в салон і помчали в невідомому напрямку, навіть не підозрюючи, що на задньому сидінні перебуває рогатий пасажир.

Викрадення було не випадковим.

Зупинившись біля банку, вони зайшли всередину й за десять хвилин вийшли з сумками, набитими грошима. Після цього автомобіль знову зник — принаймні для поліції.

Їхній шлях пролягав через ту саму площу, де щойно було викрадено машину.

І тут Бурьонка проявила інтерес.

Вона лизнула водія своїм шершавим язиком просто в потилицю.

Водій, перебуваючи в колосальній нервовій напрузі, обернувся…

Краще б він цього не робив.

Він побачив коров’ячу морду.

Заволавши що є сили, він до упору натиснув на гальма. Щойно машина зупинилася, грабіжники вискочили й кинулися тікати від рогатої істоти.

І, що найцікавіше, залишили в салоні величезну суму грошей з пограбованого банку.

За кілька хвилин дверцята багажника відчинилися. Звідти пролунали характерні переривчасті звуки дзюрчання рідини по металу.

— Та ви, Ігорю, як бачу, природжений дояр, — похвалив його Федір. — Робите це так вправно, ніби все життя тільки тим і займалися.

— Не лестіть мені, Федоре. Ви ж знаєте, це вперше, — зніяковіло відповів Самохвал.

Але це було саме те, що потрібно Бурьонці. Її морда розпливлася в задоволеній усмішці, і вона кілька разів лизнула Ігоря на знак вдячності.

Коли все було завершено, друзі сіли в автомобіль і продовжили свою повну пригод подорож.

— А це що за сумки? — здивувався Ігор. — У нас таких не було.

Зупинившись на узбіччі, вони відкрили сумки.

— Ммм… Та тут гроші. Багато грошей. Дуже багато, — мовив Федір, перебираючи товсті пачки купюр. — Схоже, поки ми мирно обідали, наша Бурьонка пограбувала банк.

— Ви жартуєте? — витріщився Ігор. — Я ніколи не чув, щоб корови грабували банки.

— І я не чув. Але факти — річ уперта. У машині залишалася лише корова. А тепер маємо корову й гроші. Про що це свідчить?

— Але як вона встигла? Ми ж обідали зовсім недовго! — не вірив Самохвал.

— Ймовірно, вона вміє керувати автомобілем, — продовжив Федір. — Інакше як пояснити, що ми припаркували машину в одному місці, а забрали за двадцять метрів далі?

Ігор повернувся до корови.

— Як ти це зробила? — суворо запитав він. — Тобі чого не вистачає? Годуємо як на забій, поїмо, доїмо. Навіщо ти пограбувала банк?

Корова мукала, мотала головою й сіпала лівим вухом. Це навряд чи можна було вважати щиросердним зізнанням.

— Що тепер робити? — розгублено пробурмотів Ігор. — Наша місія набуває явно кримінального характеру.

— Я б не робив таких поспішних висновків, — задумливо відповів Федір. — Можливо, корова отримала ці гроші законним шляхом. З інших джерел.

— З яких це інших джерел? Спадщину за тридцять хвилин? — скептично глянув на нього Самохвал.

— Добре, версія з банком найбільш правдоподібна, — погодився Васильков. — Але після історії з поліцейськими… Знаєте що? Давайте звернемося до нашого знайомого полковника Понімаєва.

Ця ідея отримала загальне схвалення. Навіть Бурьонка не заперечила. Хоча її ніхто й не питав.

Розвернувши машину, вони знову вирушили до поліцейського відділку.