ОПОВІДАННЯ "НАШ РЯТІВНИК" Розділ 7. Місія провалилася на півдорозі

Труднощі з транспортуванням Бурьонки — так звали корову бельгійської породи — почалися від самого початку. Корові явно не припав до душі розкішний шкіряний салон суперсучасного автомобіля. На жаль, Бурьонка не лише не оцінила наданої їй честі — вона почала впиратися всіма можливими кінцівками, категорично відмовляючись залазити у просторий для людини, але тіснуватий для корови багажник.

Зав’язалася запекла боротьба, результатом якої стали зламаний зуб Федора, роздерта рогом сорочка Ігоря… і смертельно перелякана корова, яка так і залишилася стояти зовні.

Після півгодини боротьби Самохвал якимось дивом примудрився вкусити Бурьонку за зад. Після цього вона сама застрибнула в автомобіль і ображено замукала.

Розпалені й спітнілі чоловіки втомлено впали на свої сидіння, і машина повільно рушила з місця завантаження, залишаючи за собою куряву й натовп зацікавлених перехожих.

— Я й не думав, що так складно завантажити корову в машину. І що їй не так? — дивувався Ігор, витираючи обличчя носовичком.

— Може, в неї клаустрофобія? — припустив Федір. — Боязнь замкненого простору.

На жаль, про спокійну поїздку цього разу можна було забути. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як корова оговталася від шоку й почала голосно мукати просто у вухо то одному, то іншому своєму мучителю.

— Що з нею таке?! — закричав Ігор, затуляючи вуха долонями.

— Я ж казав — клаустрофобія! — перекрикував мукання Федір, який сидів за кермом і страждав найбільше, бо руки з керма забрати не міг. — Ігорю, відкрийте їй вікно!

Ігор відкрив вікно. Корова висунула рогату морду назовні й замовкла.

Але щастя тривало недовго.

Через кілька хвилин вона знову почала голосити. Усередині салону мукання вже не так било по вухах, зате зустрічні автомобілі лякалися такого видовища. Дві машини в паніці навіть з’їхали з дороги — одна в дерево, друга в стовп. Інші пригальмовували й обережно пропускали «Гелендваген» з коровою.

— Чим вона знову незадоволена? — не розумів Ігор.

— Може, пити або їсти хоче, — припустив Федір. — Заїдемо в супермаркет.

Щоб заспокоїти рознервовану Бурьонку, довелося зробити неабиякий гак. Зупинившись біля великого магазину, Самохвал пішов за покупками, а Васильков залишився в машині з мукаючою в істериці коровою.

Картина була ще та. Покупці, що виходили з супермаркету, ставили купу безглуздих запитань і фотографувалися на тлі рогатого створіння.

Ледве проштовхнувшись крізь натовп, Ігор заліз у машину. Щойно двері зачинилися, Федір звуковим сигналом розігнав людей, виїхав з парковки й помчав геть.

— Дайте їй нарешті попити! — вимагав Васильков.

Ігор відкоркував велику пляшку пепсі-коли й безцеремонно запхав її корові до рота. Тварина, яка ніколи не куштувала газованої води, поперхнулася, замотала головою, а потім знову присмокталася й видула всі два літри одним духом.

І… замовкла.

— Схоже, нашій подрузі сподобалося пепсі, — задоволено сказав Ігор.

Та тиша тривала недовго.

Після кількох кілометрів Бурьонка знову замукала. У хід пішли банани, яблука й ківі.

— Їж, чого дивишся! — гаркнув Самохвал. — Сіна в супермаркеті не продають!

Корова спершу з недовірою поставилася до незвичної їжі, але швидко розсмакувала її й жадібно з’їла майже все.

Аж раптом яблуко, проковтнуте цілим, застрягло в горлі, повністю перекривши дихальні шляхи.

Корова почала задихатися.

— Федоре, що робити?! — закричав Ігор.

— Постукайте по спині! Зробіть штучне дихання! — вигукнув Васильков.

Але постукування не допомогло.

— Треба висмоктати яблуко назад! — раптом вигукнув Федір.

Ігор у паніці припав до коров’ячих губ і почав дмухати що є сили.

Саме в цей момент з’явився поліцейський патруль.

Один із поліцейських подав сигнал зупинитися.

— Добрий день. Сержант Микола Кипарисов, — представився він.

Побачивши сцену «поцілунку», він застиг.

— Негайно припиніть цілуватися з коровою!

— У неї яблуко в горлі! — пояснив Федір. — Вона задихнеться!

Далі все відбулося блискавично.

Ігор засунув руку корові в пащу по самий лікоть.

— Вона мені руку прикусила! — заверещав він.

Почалася штовханина. Поліцейські, Федір, Ігор, корова — усе перемішалося.

Через кілька хвилин сержант Кипарисов вилетів із салону без кашкета й з розірваним кітелем — і знову кинувся всередину.

Нарешті постраждалого витягли. Він не подавав ознак життя.

— Штучне дихання! Непрямий масаж серця! — командував Федір.

Ігор дмухав, поліцейський натискав, Васильков рахував.

— Раз, два, три, чотири! Сильніше! Ми його втрачаємо!

І раптом врятований розплющив очі.

— Де сержант Кипарисов? — була його перша фраза.

Усі обернулися до «Гелендвагена».

— Допоможіть… — пролунало зсередини.

— Боюся здатися неоригінальним, — задумливо мовив Федір, — але Бурьонка знову сіла на поліцейського.

Після ще однієї битви сержанта таки витягли.

Він лежав на траві й бурмотів:

— Ви затримані за перевезення забороненого вантажу…

— Побійтеся Бога! — обурився Федір. — Ми щойно вас врятували!

— Закон один для всіх… — слабко відповів Кипарисов. — Ви повинні поїхати до відділку.

Машини рушили.

Через кілька хвилин мовчання Сидушкін тихо спитав:

— А що ми напишемо в протоколі?

— Правду, — після паузи сказав Кипарисов.

— І про те, що корова на мене сіла?

— Ну звісно. Це наш службовий обов’язок.

І, здається, саме в цей момент сержант уперше по-справжньому пошкодував, що вибрав кар’єру в поліції.