ОПОВІДАННЯ "НАШ РЯТІВНИК" Розділ 5. Корови, вівці, кози, кури і баран

Наступний ранок у комерційній фірмі «Меркурій» починався як завжди. Самохвал дізнався, що продажі побутової та кухонної техніки зросли вдвічі, й був цим несказанно задоволений.
Річ у тім, що нещодавно фірма почала продавати техніку нового китайського виробника. Чомусь моделі мали вкрай дивні назви. Мікрохвильова піч — «Курка», йогуртниця — «Корова», в’язальна машина — «Овечка», кавоварка — «Коза» і так далі.

Ігор дуже сумнівався, що техніку з такими назвами взагалі хтось купуватиме. Але, як не дивно, продажі не впали — навпаки, різко зросли.
Цього ранку теж було повно дзвінків від клієнтів. Самохвал навіть не встиг допити ранкову каву, як перший дзвінок занурив його у вир робочого дня.

— Добрий день, це Сергій Іванов, фірма «Агрополіс». З ким я можу поговорити щодо купівлі корови? — пролунав у слухавці грубий чоловічий голос.

— Ігор Самохвал біля телефону, — озвався Ігор. — Вас цікавить саме корова? Чи, можливо, інша модель?

— Саме корова, — підтвердив покупець. — Скільки вона дає молока?

— Ні, ця корова молока не дає, вона його споживає, — пояснив Самохвал. — А ще полуницю, малину та інші фрукти. Ну і, звісно, закваску.

— Оце так… — здивувався покупець. — А що ж вона тоді дає?

— Йогурт. Фруктовий йогурт.

— Ви що, з мене знущаєтеся? — насторожився клієнт.

— Аж ніяк. І ціна в неї зовсім невелика. Ми можемо вислати її поштою. Доставка — за наш рахунок.

— А скільки ж важить ця корова? — не вгамовувався покупець.

— До трьох кілограмів.

— Так мало?! — ще більше здивувався той. — Яка маленька корівка… Хотілося б на неї подивитися. Гаразд, я купую. Надішліть, будь ласка, рахунок.

Ледве Ігор поклав слухавку, як телефон знову задзеленчав.

— Добрий день, я хотів би придбати курку, — повідомив новий клієнт. — Ви можете мені її продати?

— Звичайно! У нас вони просто чудові, — відповів Ігор і почав розповідати про функції мікрохвильовки. — Вона може підігріти їжу, спекти картоплю, закип’ятити воду…

— Курка може спекти картоплю? — здивувався клієнт.

— Звісно. І навіть приготувати курку-гриль.

— Курка готує курку-гриль?! Це неможливо! Де ви таких курей знайшли? — вигукнув покупець.

— У Китаї. Якість дуже висока. Гарантія — 12 місяців.

— Я купую. Надішліть рахунок!

Ці два дзвінки навели Самохвала на дивні роздуми. Через кілька хвилин він вирішив викликати свою секретарку — Галину Мародьоренко.

— Галино, — сказав він у телефон. — Принесіть, будь ласка, газету з рекламою нашої нової китайської техніки.

За хвилину Галина з’явилася в кабінеті зі свіжим номером газети. На ній була нова рожева сукня.
Ігор уважно почав вивчати рекламу власної фірми. І чому він не зробив цього раніше?

— Послухайте, Галино, — звернувся він до секретарки, — чому наше оголошення виглядає так дивно?

— Що ви маєте на увазі? — уточнила вона.

— Чому тут написано, що ми продаємо просто корову, а не йогуртницю моделі «Корова»? Курку — замість мікрохвильової печі «Курка»? Свиню — замість кавоварки «Свиня»? Барана — замість кухонного комбайна «Баран»? Виходить, ми торгуємо домашніми тваринами, а не кухонною технікою!

— Так… виходить, що так, — зніяковіло відповіла Галина. — Мабуть, у рекламному агентстві щось наплутали. Я з цим розберуся й усе виправлю.

Вона чемно вийшла з кабінету.
Щойно за нею зачинилися двері, як до приміщення влетів збуджений заступник Самохвала — Петро Суїцидов.

— Шефе, все пропало! Шефе, ми загинули! Ми розорені! — у паніці закричав він, метаючись з кутка в куток. — Ми продаємо мікрохвильовки, а в нас купують курей! Продаємо йогуртниці — а купують корів! Ви про це знаєте?!

— Уже знаю, — спокійно відповів Ігор.

— Ці китайці зі своїми дурнуватими назвами зруйнували нам бізнес! — зриваючи голос, кричав Петро. — Що буде, коли замість баранів вони отримають кухонні комбайни, а замість гусей — кавоварки?! Вони нас засудять! Усі до одного! Репутації фірми кінець! Більше ніхто в нас нічого не купить! Ніколи!

Самохвал важко зітхнув. Він і сам чудово розумів, чим це загрожує.

— Шефе, вам доведеться звільнити всіх співробітників! — продовжував нагнітати Суїцидов. — Бідні мої діти! Чим я тепер їх годуватиму?! А в мене ще чотири неоплачені кредити! А вам, шефе, доведеться продати все майно, щоб покрити судові витрати через цих клятих корів, свиней і овець! Ви станете безхатьком і ритиметеся на смітнику в пошуках гнилих овочів! А взимку застудитеся й помрете в снігу страшною смертю від запалення легень!

Самохвал мовчки вислухав істерику помічника. Тепер і він сам починав нервувати. Це вже була не розлита кава на сорочці. Справи були серйозні.

Він підійшов до вікна, задумливо дістав із кишені мобільний і почав набирати номер свого рятівника — Федора Василькова.
Аж тут до кабінету знову вбіг збуджений Суїцидов, схопив Ігоря за руку й силоміць потягнув до письмового столу.

— Ні, шефе, благаю вас, не робіть цього! — кричав він, бризкаючи слиною. — Не викидайтеся з вікна! І вішатися не треба! І втопитися я вам теж не дам! Найкраще — застрелитися. Раз — і готово! Я навіть револьвер приніс. Правда ж, турботливо з мого боку? Ви мені дорогі, шефе, тому я про вас піклуюся!

Він спробував вкласти револьвер у руку Самохвала й знову зник у невідомому напрямку.

Ігор невдоволено відкинув важкий револьвер на стіл і знову набрав номер Василькова.

— Федоре, добрий день. У мене справді серйозна проблема. По телефону довго пояснювати. Приїжджайте до мене в офіс, — чітко сказав він.

— За п’ять хвилин буду, — пролунав у слухавці знайомий голос.

Саме це Самохвал і хотів почути. Тепер можна було й чашечку кави випити.

До кабінету зайшла секретарка Галина Мародьоренко. Вона добре відчувала ситуацію й чула божевільні крики Петра. Галина чудово знала: зараз чашка кави — саме те, що потрібно шефові. І в цьому вона майже завжди влучала точно в ціль. Воістину безцінна секретарка.