Епілог

Острова

Дівчина вже досить довго стояла на відкритій терасі і спостерігала за хвилями, які щоразу накочували на берег та штурмували його неприступні скелі. Океан штормив. Вона почала хвилюватися.

– Міледі, вам лист.

– Дякую, Глен, – дівчина взяла конверт із рук слуги.

Оглянула листа. Звичайний папір і лише сургуч вказував на його відправника. Розкривши конверт, дівчина пробігла рядками листа і, відклавши його, задумалася.

– Ти все хвилюєшся? – чоловічий голос вивів дівчину з роздумів.

– Савітар! – дівчина обернулася і обняла чоловіка.

– Карміна, все гаразд.

– Я ж просила не виходити в море у шторм. Твоя рана ще не загоїлася!

– Все добре. Що пише Меріс? – поцікавився Савітар, побачивши листа.

Не важко було здогадатися від кого він, адже лише троє людей в Імперії знали їхню таємницю.

– Маркіза Евре та решта «темних» сидять в Іскорі, чекають слідства.

– Там їм і місце, – без жалю мовив Савітар.

– А ще Меріс досі трохи ображений на мене, – сумно мовила Карміна.

– Трохи? Карміна, він же всерйоз думав що маркіза Евре тебе вбила!

– Я не могла розкрити всі карти. Якби Меріс знав, що другий раз до маркізи зайшла знову моя копія, то поводився би зовсім інакше. Мені потрібно було померти того вечора. Потрібно щоб «темні» були в цьому впевнені.

– Вважаєш, вони можуть уникнути покарання?

– Все може бути. Але ми з тобою тепер в безпеці. Ні Меріс ні Урбек не видадуть нас.

– Є ще Олек, – нагадав Савітар про стрілка зі своєї банди, – але в ньому я теж упевнений.

– Олек, – Карміна насупилася від згадки його імені. – Через нього ти ледь не загинув!

– Він хотів мене врятувати.

– І ледь не погубив, – Карміна провела рукою по плечу Савітара, де ще була пов’язка після поранення.

– Ніхто не знав, що Урбек маг.

– Це і мій прорахунок. Я навіть не перевірила його, – зітхнула магесса.

– Ти ні в чому не винна! Тепер все позаду, – Савітар ніжно обійняв дружину.

– А якби Урбек не встиг тебе схопити? Ти ж міг загинути! Я б цього не витримала.

– Тепер ми в безпеці, – запевнив дружину Савітар.

– До речі, Меріс жаліється, що Аберкорн уникнув покарання. А ще випитує, кому був адресований третій лист.

– Ти йому так і не розповіла? – здивовано запитав чоловік.

– Ні, – магесса заперечливо хитнула головою. – Я не можу видати Вілеріона. Адже до кревнів і досі неупереджене відношення. У нього хоч і препаскудний характер, але я не бажаю йому поганої долі. Нехай живе спокійно на своєму болоті.

– Схоже всі ці роки я помилявся. Не зміг розгледіти, що за своєю цинічною, безжальною маскою ти залишилася тою ж самою Карміною Валуа.

– Карміною Фуше, – поправила дівчина і лагідно посміхнулася. – Я тобі про це говорила при кожній зустрічі. Але ти не вірив мені. Хоча визнаю, я мало не втратила себе. Це було дуже страшно, – призналася магесса і міцніше притиснулася до чоловіка. – Кожного разу звертаючись до Сутності я боялася, що більше не повернуся.

– Я бачив тебе іншу, це дійсно лякало. До речі, що стало з Сутністю? Вона досі тут, з тобою? – з хвилюванням запитав Савітар. Він ще пам’ятав ту моторошну картину, яка відкрилася йому у замку Аберкорна, і не хотів її повторення.

– Моя магія повернулася до колишнього рівня. Гадаю Сутність пішла разом з нею. Або ж на неї погано впливає відсутність магії на островах.

– А як тобі зараз без магії? Якщо розібратися, то ти ж була наймогутнішою магессою в Імперії, і не скористалася цим. Не жалкуєш?

– Я не хочу бути наймогутнішою магессою. Я хочу бути коханою дружиною. Цього мені буде вдосталь.

– Це я тобі можу забезпечити, – впевнено пообіцяв Савітар.

Чоловік міцніше обійняв Карміну.

– Сподіваюся, що ми більше ніколи не почуємо про Сутність, «темних», та Імперію.

– Як і обіцяла, я закінчила всі справи, і тепер ми можемо бути лише удвох, – нагадала Карміна.

– Признаюся, не очікував, що під завершенням справ, ти мала на увазі арешти «темних», – усміхнувся чоловік.

– Вони зазіхнули на саме дороге, що в мене є. На мого коханого!

Карміна на мить задумалася.

– Але ти правий. Це була не я. Сутність заволоділа мною і підсилила ті почуття, які домінували у мене.

– Так ось чому ти вирішила поквитатися з усіма «темними» самостійно! – зрозумів Савітар.

– Так. В останню мить я зрозуміла, що це не моє бажання, і написала листи союзникам з проханням про допомогу.

– Я радий, що ти переборола її, – чоловік поцілував Карміну в маківку.

– Я теж. Лише зараз я розумію, що без допомоги шансів у мене не було.

Несподівано над океаном пролунав голосний крик. Карміна насторожилася вдивляючись в далечінь. Крик повторився вже ближче, і дівчина помітила на сірому небі блакитну крапку, що ставала все більшою.