Розділ 48.1 Таємна канцелярія

Таємна канцелярія, Арлійське герцогство

– Ну що Меріс, все склалося якнайкраще, – зауважив Імператор, влаштувавшись у кріслі.

– Краще для кого? – поцікавився дізнавач.

Він з інтересом розглядав задоволеного Імператора.

– Краще для Імперії. «Темні» нарешті там де вони і мають бути, в Іскорі.

– Так, це й справді значне досягнення.

– Мене турбує те, що Аберкорну вдалося уникнути покарання. Хоча, можливо це й на краще. Не думав, що мій найкращий друг опиниться на боці «темних».

– Гадаєш він сам отруївся? – задав питання Меріс.

– Ні, він не міг, – похитав головою Імператор. – А ти що скажеш?

– Я теж так думаю. Аналізуючи події, я впевнився що леді Лестер написала три листа про допомогу.

– І кому був адресований третій лист?

– Аби ж я знав. Я допитав усіх слуг в її маєтку, але управляючий наполягає, що після від’їзду маркізи відправив лише два листа. Гадаю, що це нікому не було відомо, – мовив Меріс.

– Крім самої леді Лестер. Але це вже не важливо, – відмітив Імператор.

– А що важливо? – уважний погляд на Імператора.

– Імперія! Ось що найважливіше. І заради неї можна пожертвувати будь чим.

– І будь-ким? Так як ми пожертвували Карміною Валуа та Савітаром Фуше? Їх вже не повернути, – у голосі дізнавача відчувалися нотки обурення.

– Вони були пішаками у грі, а ти сам знаєш, що пішаками часто жертвують. На кону було дещо більше ніж їх життя.

– Тоді яка різниця, на якому боці бути? Ними пожертвували усюди. Чи то «темні», Ковен і навіть ти!

– Ти ще занадто молодий, щоб це зрозуміти, – зітхнувши, мовив Імператор. – Коли в твоїх руках благополуччя Імперії, не розмінюєшся на звичайні життя. Прийде час, і ти зрозумієш це.

– Сподіваюся, що я не стану таким черствим до долі окремих людей, як ти.

Імператор лише усміхнувся. Він і сам був колись таким, запальним та амбіційним борцем за справедливість. Але відповідальність за Імперію зробила свою справу. Він не помітив як став таким. Коли він змінився? Коли людське життя перестало мати для нього цінність?

– Можливо тобі це вдасться.

– Карміна довіряла мені, а я її зрадив.

– Я не міряв би все так глобально, Меріс. Голові Таємної канцелярії нема чого скаржитися.

– Голова Таємної канцелярії, – хмикнув Меріс, – ти ж знаєш, я не прагнув цієї посади.

– Це твоя винагорода за арешт «темних».

– Дядьку, думаєш це того варте?

– Звичайно. Заради благополуччя Імперії можна пожертвувати навіть більшою кількістю підлеглих, – в голосі Імператора відчувалася сталь.

– Що ж, дядьку, це твоє рішення, з яким тобі жити.

Глибоко в середині дізнавач розумів, що Імператор не міг вчинити інакше.

– То як просувається розслідування?

– Зараз тривають допити свідків та обшуки маєтків. Завдяки сфері Омета, ми дізналися багато нового у справі «темних» від ректора Академії. Шкода, що це заборонений артефакт і його не можна використати на усіх «темних», – зітхнув дізнавач. – Паралельно розшукуємо їх спільників, та найманців, які на них працювали.

– Роботи вистачить усім, – зітхнув Імператор.

– «Темні» самі полегшили нам справу, коли почали мітити своїх найманців. Але ти правий, роботи вдосталь.

– Досі не можу повірити, що ці люди за моєю спиною правили Імперією. Як я був таким сліпим!

– Це не твоя провина. Ковен повинен був помітити це першим! До того ж «темні» існували завжди з часів Катаклізму.

– Але вперше вони зазіхнули на Імперію! «Темні» запустили свої щупальці усюди. Вони хотіли захопити Джерело магії, на щастя угоду так і не підписали. Інакше було б набагато більше жертв.

– Їх і так було чималенько, – відмітив дізнавач.

– Гаразд, Мерісе, схоже мені час. Справ накопилося досить багато. Ще потрібно розібратися з Ковеном. Та й в Академію магії навідатися не завадило б.

_____________________

Вже майже фінал. Завтра буде цікаве продовження, яке дещо прояснить)))