Розділ 47.1 Третій

Болота десь в Нуоській марці, Медіра

Сонце тільки-но зійшло, освітлюючи болото своїми першими променями. Воно освітило кожне дерево, кожен кущ та кожну купинку. Болото не видавало жодних звуків. Тут ніби життя завмерло, навіть вітерець не гуляв поміж гілок дерев.

Болотяною тропою до свого будиночка повертався Вілеріон. Згорблена фігура старого зовсім не в’язалася з його швидкою, впевненою ходою. Але зі спостерігачів тут були лише поодинокі мовчазні пташки, тому кревн і не думав ховатися. Сьогодні вночі він вдало попрацював. Повний місяць, який зійшов цієї ночі, погнав травника до найближчих гір, на пошуки блекоти. Ця трава росте лише в горах, і використовується в досить своєрідних зіллях, більша частина яких має вбивчі властивості.

Етичні питання давно перестали турбувати Вілеріона, а от гроші за неї платили досить хороші, тому як тільки випадала нагода і повний місяць кревн навідувався до найближчих гір на її пошуки.

Коли до хатинки залишалося кроків двадцять, тишу болота розрізав голосний крик.

Вілеріон завмер прислухаючись.

– Цього не може бути, – кревн оглядався на всі боки.

Коли крик повторився, Вілеріон нарешті помітив в небі порушника тиші. Невелика блакитна пташка, яка видавала голосний крик, була рідким магічним вісником.

– Треба ж, ця дівчина уміє дивувати, – бурчав Вілеріон.

Кревн не сумнівався в тому, хто саме відправив вісника. Він відкинув в бік мішок з травами і прийняв свій звичайний вигляд. А коли зрозумів, що вісник не збирається до нього підлітати, кинувся на його перехоплення. Блакитний магічний слід, що залишався за птахом дозволяв слідкувати за вісником, чим і скористався кревн.

Вілеріон, тяжко дихаючи стояв біля свого будинку. Злий але задоволений він тримав у руці послання, задля якого бігав болотом останні пів години.

– Яка дівчина своєвільна, така і пташка у неї, – мовив кревн, розкриваючи конверт.

Він швидко проглянув листа, і невдоволено озирнувся.

Вілеріон повернувся за своїми речами, які кинув, щоб зловити пташку, і пішов до будинку. Всередині кревн спокійно розклав траву блекоти на сушку, і прийнявся викладати пучки сушених трав.

– Про що думає це дівчисько? Невже вона і справді гадає, що я отак миттю зірвуся і приїду допомагати втілювати її план? – обурювався Вілеріон. – За кого вона мене має!

Він вже розклав на столі потрібні трави, і навіть встиг поставити казан на вогонь.

– Мені ж треба підготуватися. Особливе зілля за моїм рецептом, від якого нічого не врятує, спасінням буде тільки смерть.

_____________________

Схоже Вілеріону дістався останній "темний". Завтра продаж буде більшою.