Розділ 47 Третій

Болота десь в Нуоській марці, Медіра

Сонце тільки-но зійшло, освітлюючи болото своїми першими променями. Воно освітило кожне дерево, кожен кущ та кожну купинку. Болото не видавало жодних звуків. Тут ніби життя завмерло, навіть вітерець не гуляв поміж гілок дерев.

Болотяною тропою до свого будиночка повертався Вілеріон. Згорблена фігура старого зовсім не в’язалася з його швидкою, впевненою ходою. Але зі спостерігачів тут були лише поодинокі мовчазні пташки, тому кревн і не думав ховатися. Сьогодні вночі він вдало попрацював. Повний місяць, який зійшов цієї ночі, погнав травника до найближчих гір, на пошуки блекоти. Ця трава росте лише в горах, і використовується в досить своєрідних зіллях, більша частина яких має вбивчі властивості.

Етичні питання давно перестали турбувати Вілеріона, а от гроші за неї платили досить хороші, тому як тільки випадала нагода і повний місяць кревн навідувався до найближчих гір на її пошуки.

Коли до хатинки залишалося кроків двадцять, тишу болота розрізав голосний крик.

Вілеріон завмер прислухаючись.

– Цього не може бути, – кревн оглядався на всі боки.

Коли крик повторився, Вілеріон нарешті помітив в небі порушника тиші. Невелика блакитна пташка, яка видавала голосний крик, була рідким магічним вісником.

– Треба ж, ця дівчина уміє дивувати, – бурчав Вілеріон.

Кревн не сумнівався в тому, хто саме відправив вісника. Він відкинув в бік мішок з травами і прийняв свій звичайний вигляд. А коли зрозумів, що вісник не збирається до нього підлітати, кинувся на його перехоплення. Блакитний магічний слід, що залишався за птахом дозволяв слідкувати за вісником, чим і скористався кревн.

Вілеріон, тяжко дихаючи стояв біля свого будинку. Злий але задоволений він тримав у руці послання, задля якого бігав болотом останні пів години.

– Яка дівчина своєвільна, така і пташка у неї, – мовив кревн, розкриваючи конверт.

Він швидко проглянув листа, і невдоволено озирнувся.

Вілеріон повернувся за своїми речами, які кинув, щоб зловити пташку, і пішов до будинку. Всередині кревн спокійно розклав траву блекоти на сушку, і прийнявся викладати пучки сушених трав.

– Про що думає це дівчисько? Невже вона і справді гадає, що я отак миттю зірвуся і приїду допомагати втілювати її план? – обурювався Вілеріон. – За кого вона мене має!

Він вже розклав на столі потрібні трави, і навіть встиг поставити казан на вогонь.

– Мені ж треба підготуватися. Особливе зілля за моїм рецептом, від якого нічого не врятує, спасінням буде тільки смерть.

Замок Аберкорна, Арлія

Аберкорн не знаходив собі місця. Вже декілька днів не було відомостей від маркізи Евре, а останнім часом і Вегарт з Нарді перестали відповідати на його магічні листи. Герцогу все це не подобалося. Щось відбувалося, але він не знав що. Він міг припустити лише найгірше. Те, що імена «темних» таки стали відомі, і тепер їх по одному прибирають з арени.

Він не міг у це повірити. Не хотів вірити, що могутня п’ятірка «темних» прорахувалася. Адже єдине людина, яка могла довідатися їх імена була маркіза Лестер. Тепер він це чітко розумів, але вдіяти вже нічого не міг. Міг лише жалкувати про те, що не вбив її власноруч, коли вона ще не мала такого впливу в Імперії і була невідома. Але хто ж знав, що ця дівчина без роду та магії винесе смертний вирок самим «темним».

Аберкорн обійшов замок, залишив слугам розпорядження та повертався у свої покої.

– Роден, принеси мені заспокійливий настій, – попросив дворецького, який слідував за герцогом.

– Добре мілорд.

Аберкорн зайшов до кімнати. Тут було набагато затишніше ніж у коридорах замку. Погода розгулялася не на жарт і коридорами гуляв льодяний вітер.

Камін був розтоплений, і герцог влаштувався в кріслі біля вогню. Вогонь хоч і не був його стихією, але заспокоював герцога. А зараз йому потрібно було заспокоїтися, привести думки до ладу та обдумати свої наступні кроки. Аберкорн прикрив очі.

Відчинилися двері, про що свідчило легке коливання вогню в каміні. Тихі кроки, які приглушив килим з високим ворсом, і на столик біля крісла опустилася чаша з настоєм.

– Дякую, Роден, – герцог взяв чашу і відпив з неї. – На сьогодні ти вільний.

Дивний смак настою заставив герцога на мить задуматися.

– Роден, ти змінив склад настою?

– Боюся, що Роден тут ні до чого. Тобі смакує? – мовив незнайомий голос, який заставив герцога швидко піднятися з крісла.

Перед ним замість Родена стояв незнайомий чоловік. Згорблена спина, сиве волосся і безліч зморшок.

– Хто ти? І як ти сюди потрапив?

– О, ти будеш здивований, – мовив кревн, і скинув магічну оману.

Він вмить став змінюватися і перетворюватися на молодого підтягнутого чоловіка з темним волоссям і спортивною фігурою.

– Вілеріон! – одними губами прошепотів Аберкорн. Він здивовано вивчав кревна. – Цього не може бути.