Розділ 45 Другий

Академія магії, Медіра

Алексис де Абрантес щойно закінчив лекцію і прямував до свого кабінету. Студенти заполонили всі коридори але Алек вправно маневрував між студентами.

– Професор, – перестріла його молода магесса, що навчалася на останньому курсі.

– Слухаю Алісія, – дівчина була приваблива, і вже неодноразово намагалася захопити увагу викладача. Але Алексис стійко витримував її натиск, адже вирішив більше не зв’язуватися зі студентками.

– Професоре, ми можемо з вами поговорити, – почала Алісія.

– У мене обмаль часу, – Алек знав до чого це все веде.

– Професоре, але ж у мене є проблеми з Вашим предметом! – не здавалася дівчина.

– Алісія, якщо тебе турбує лише це, то не переймайся. Я поставлю тобі нормальний бал на іспиті, адже впевнений на всі сто відсотків, що мій предмет тобі ніколи не знадобиться. Тому з чистою совістю я можу зробити тобі такий подарунок.

– Але …, – дівчина замовкла, обдумуючи свій наступний хід, але зробити його так і не встигла.

– Мілорд Абрантес! – пролунав голос з протилежного кінця коридору. Студентів вже значно поменшало і Алек побачив як до нього поспішав наглядач.

– Щось трапилося? – Алек ніколи не бачив, щоб наглядач був таким стурбованим.

– Так, – повідомив наглядач і подивився на Алісію.

– Алісія, ми з вами вже все обсудили. Вибачте, у мене важлива справа, – Алек швидко позбувся дівчини, зрозумівши натяк наглядача.

Абрантес підхопив наглядача під руку і швидко повів його до свого кабінету.

– Розповідайте, – мовив Алек коли за ними зачинилися двері.

– Вам лист, від Карміни, – наглядач простягнув Алеку конверт.

Алексис взяв листа, миттю розірвав конверт і швидко забігав поглядом по його рядкам. По мірі читання листа чоловік все більше супився.

– Все зовсім погано? – схвильовано запитав наглядач.

– Карміна відкрила ім’я одного з «темних». Другий знаходиться тут, в Академії.

– Але ж вона завжди тримала їх імена в таємниці, – затурбувався старий наглядач. – Що могло статися?

– Вона просить допомоги з арештом.

– Заарештувати «темного»? Потрібно повідомити Ковен!

– Можемо обійтися і без них. Карміна дала нам вказівки, – Алек протягнув листа наглядачу і той швидко перечитав його.

– Це буде не просто, – зітхнув старий, закінчивши читати листа. – Але реально. Нам потрібно його зізнання, але як це зробити?

– А я знаю як, – впевнено заявив Алек, і посміхнувся.

– І що це за методи такі? – стурбовано запитав наглядач. – Сподіваюся законні?

– Майже, – хитро мовив Абрантес.

Академія магії, Медіра

– Ректор, я маю що Вам показати! – Алексис де Абрантес влетів у кабінет ректора без стуку.

– Абрантес! Сподіваюся у вас вагомі причини так поспішно вриватися до мене? – не оцінив напору викладача ректор.

– Лишень погляньте, що потрапило мені до рук! Це просто скарб, сфера Омета, – Алек поставив на стіл сферу.

– Абрантес, це ви у нас займаєтеся артефактами, я до них діла не маю, – видав ректор, але все ж таки поглянув на сферу.

Опинившись на столі, вона ніби почала оживати. Крізь її поверхню, яка здавалася металічною, почали пробиватися фіолетові сполохи. Вони заворожували і манили до себе. Астор не відводив погляд від сфери. У нього з’явилося непоборне бажання доторкнутися до неї. Він підняв руку і лише на мить доторкнувся до поверхні сфери. Цього було достатньо. Вона миттєво спалахнула білим світлом, засліплюючи оточуючих.

– Що це було? – запитав Астор, коли світіння припинилося.

Астор Вегарт дивився на Абрантеса вимагаючи від нього пояснень. З кожною секундою йому все більше не подобалося те, що влаштував у його кабінеті викладач. У нього з’явилося дивне відчуття, яке все більше міцніло варто було лише поглянути на задоволене обличчя Алексиса.

– Відповідай! – рикнув ректор, оскільки Абрантес не поспішав нічого пояснювати.

– Мілорд, – запнувся викладач. – Ви щойно активізували сферу Омета. Навіщо ви це зробили? – Абрантес перевів свій здивований поглянув на ректора.

– Активував? Ти ж сам її сюди приніс!

– Торкатися було необов’язково, – додав Алексис, і забрав сферу подалі від ректора, вона вже зіграла свою роль. Сам він тримав сферу за підставку, не торкаючись до скла.

– Дозвольте, мілорд, – у відчинених дверях показався доглядач. – Тут до вас прийшли.

– Хто? – роздратовано запитав ректор. Йому не подобалися ці експерименти з артефактами. До того ж він не встиг вияснити у Абрантеса, що саме робить ця сфера.

– Меріс де Адер, дізнавач зі столиці, – заявив чоловік, впевнено заходячи до кабінету.