Розділ 44 А як же Савітар?

Бренська марка. Вітерія

Банда Савітара завершила завдання з охорони герцога і тепер відпочивала. Найманці зупинилися у найближчій до дороги корчмі. Сьогодні вони святкували. Візенбург добре заплатив за свою охорону, тому їм було що святкувати. Сотер, Теос, Віторн і Олек засідали за столом який ломився від випивки. Невисока офіціантка ледве встигала замінювати пусті кухлі на повні. За іншим столом сидів задумливий ватажок, перед ним стояв кухоль еля, але він до нього за весь вечір так і не доторкнувся.

– Чому такий смутний? – Урбек зайняв місце за столом напроти ватажка. – Завдання виконане. Візенбург щедро заплатив. Є за що випити! – він відсалютував кухлем і відпив еля.

– Якось неспокійно мені. Карміна давно не давала про себе знати.

– Чи це вперше? – крива посмішка з’явилася на обличчі помічника.

– Не вперше. Але сьогодні мені особливо тривожно, – поділився Савітар. – Але ти правий, випити нам є за що! – Савітар спорожнив кухоль.

Урбек дав знак корчмарю, щоб він поновив випивку.

– Савітар, невже ти хочеш сказати, що твоя магесса ще піддається якимось правилам? – завів розмову Урбек, коли на столі стояли наповнені кухлі.

– У неї свої правила. Але вона завжди нагадувала про себе.

– Не переймайся так. Швидше за все вона вже мчить на зустріч з тобою, – мовив Урбек. – Незабаром явиться сюди, і ще потріпає нерви твоїм найманцям. Це в неї добре виходить, – помічник провів рукою по шиї, де була ледве помітна смужка від поранення, яке нанесла Карміна.

Савітар нічого не відповів. Він був би радий, якби слова Урбека здійснилися. Але те тривожне відчуття, яке засіло глибоко в серці не хотіло полишати своє місце. Ні розмови ні ель не змогли заглушити його.

– То що Савітар, які подальші плани? – завів розмову Урбек, коли еля було вже випито забагато. – Будеш і далі шукати замовлення?

– Не знаю Урбек. Все змінюється. Можливо скоро мої послуги нікому і не знадобляться. Он навіть вже «темних» почали викривати.

– Так, зміни йдуть. Можливо ти повернеш свій титул і землі!

– Мені це не потрібно, – скептично хмикнув ватажок. – Я не хочу мати жодного відношення до інтриг якими просочена Імперія.

– Тоді чого ти хочеш для себе? – запитав Урбек.

Савітар задумався. Він спостерігав, як його найманці вже напідпитку підіймаються з-за столу і направляються нагору по своїх кімнатах.

– Савітар, йшов би ти вже теж відпочивати, – відмітив Теос, який досить рідко бачив ватажка напідпитку.

– Остання кружка, – завірив Савітар, і Теос залишив зал корчми.

Савітар з Урбеком залишилися в залі одні.

– Хочу покинути Імперію. Виїхати з Карміною на Острови, і забути все як страшний сон, – нарешті відповів Савітар і підвівся. Випив він сьогодні забагато, і вже ледве тримався на ногах.

– Схоже тобі вже досить. Ходімо, провітримося, – підтримав його Урбек, і вивів на свіже повітря.

Морське повітря одразу пахнуло в лице. Корчма стояла на березі океану. Від неї йшла доріжка до самих скель, з яких відкривався небезпечний вид на океан. Цією доріжкою і повів Урбек ватажка.

Він хоч і пив нарівні з ватажком але виглядав досить тверезим. Урбек підтримував Савітара і впевнено крокував до скель.

– Гарно тут, – мовив Урбек оглядаючи вид зі скелі. Внизу бушував океан. З-під води виступали гострі скелі і хвилі невтомно штурмували їх знову і знову.

– Небезпечно, ніби ходиш по лезу ножа, – Савітар теж глянув донизу і ледь похитнувся.

– Тобі не звикати. Можна завершити все швидко, – повідомив Урбек.

Савітар з подивом глянув на свого помічника. Він відчув в його словах двозначність.

– Ти ж не думав, що я просто вирішив стати твоїм помічником?

– Так і знав, що не могло мені просто пощастити.

– Пощастити? – Урбек розсміявся. – Тобі неймовірно щастило. Рамос вже давно повинен був тебе прибрати, але де він зараз?

Ватажок здивовано поглянув на свого помічника. Схоже Савітар так і не позбувся звички довіряти людям. Ця звичка його і погубить.

– Карміна вбила Рамоса, – продовжив Урбек. – Вона знала, що його найняли «темні». Того разу тобі пощастило, вона встигла.

– А тепер вони підіслали тебе, – закінчив Савітар. Він вже не дивувався, що Урбек знає такі подробиці.

– Сьогодні Карміна не встигне тобі допомогти. У неї інші справи.

Ватажок і так стояв на краю скелі, і відступати йому було нікуди. Урбек зробив крок уперед і Савітар похитнувся, земля посипалася з-під ніг.

– Савітар!

Урбек обернувся. На доріжці, що йшла до скель стояв Олек. Його арбалет був направлений на Урбека. Стрілок вагався лише мить, а наступної миті клацнув спусковий механізм відправляючи арбалетну стрілу прямо в ціль. Урбек змахнув рукою, відкидаючи потоком магії стрілу.

– Савітар, – з жахом вигукнув Олек.

Урбек обернувся до прірви. Стріла, напрямок якої він змінив, стирчала з плеча ватажка. Савітар похитнувся, втратив опору і полетів униз.