Розділ 42 Розкриття

Арлійське герцогство

У будинку було темно. Три поверхи наче вимерли сьогодні вночі. Але Карміну це не обдурило. Вона м’яко ковзнула до кованих воріт. На секунду замок огорнуло полум’я, і метал, рипнувши, здався під натиском магії. Варти не було. Це означало лише одне: на неї чекали.

Карміна зникла під тінню дерев і, почекавши трохи, підкралася до будинку. Чорний плащ надійно приховував її від випадкових поглядів. Лише біля третього вікна її спіткала удача. Вікно вдалося безшумно відкрити і дівчина опинилась усередині. Все та ж тиша, що й скрізь. Не на добро все це, але відступати нікуди.

Підкралася до дверей, та вислизнула в коридор. Пусто та тихо як і всюди. Карміна опинилася у великому холі. Широкими різьбленими сходами дівчина підійнялася на другий поверх, і знову вже знайомий їй коридор. Цей шлях вона знала. І в цьому маєтку бувала неодноразово. Але цього разу магесса не пройшла до великих двостулкових дверей, за якими зазвичай очікували її, а відхилила одні з дверей. Вони легко піддалися і невеличкий промінчик світла осяяв коридор. Отже, вгадала!

– Проходь, я на тебе вже давно чекаю, – промовив владний голос, такий знайомий Карміні.

– Я в цьому не сумнівалася, – сказала дівчина, прослизаючи всередину.

Кімната була робочим кабінетом. У великому каміні яскраво горіли дрова, даючи достатньо світла. Біля каміна стояло велике крісло, яке повністю сховало людину, що в ньому сиділа.

– Я знала, що від тебе будуть проблеми.

– То чому не вирішили проблему одразу? – Карміні не потрібно було заглядати до крісла, вона знала хто там сидить.

– Це була моя помилка. Але помилки завжди можна виправити, – повідомила маркіза Евре оглядаючи Карміну.

Вона лише трохи здвинулася у кріслі, щоб краще бачити магессу. Маркіза залишалася спокійною і впевненою в собі. Саме зараз перед Карміною предстала справжня маркіза Евре. Вона була владною, жорстокою і цілеспрямованою. Ніякого натяку на ту леді Евре яка піклувалася про Карміну, леді Евре яка завжди веселила всіх своїми розповідями та плітками. Ось він справжній керівник «темних».

Дівчина відкинула чорний плащ і її рука спалахнула білим вогнем.

– Не сміши мене, Карміна. Твій резерв дуже мізерний. Ти не здатна до бойової магії.

Карміна лише посміхнулася.

– Ти сподіваєшся перемогти мене у чесному поєдинку? – з усмішкою промовила маркіза, і підвелася з крісла.

– А хто сказав, що поєдинок буде чесним? – з викликом кинула магесса. – Ви маркіза Евре, або вірніше сказати міледі Перша, ніколи не грали чесно.

– А знаєш, мені буде шкода тебе вбивати. Стільки запалу, гніву та неприборканої енергії.

– А мені буде приємно позбавити Імперію такої як ви.

– Зараз я особисто вб’ю тебе. Шкода, що не вдалося зробити це раніше.

– У місті Тіней? – ненароком уточнила Карміна.

– Отже, ти все знала.

— А ви міледі, думали, що знайшли дурне дівчисько з невеликим магічним резервом, яка як маріонетка виконуватиме ваші замовлення? А коли ви втомитеся від ляльки, то цілком можна і прибрати її? Ви вважали, що п’ять чорних магічних масок приховують ваші особи, і ніхто не дізнається імена «темних»? Ви помилялися, і настав час платити за свої помилки.

– І за які помилки я розплачуватимуся?

– Було безглуздо посилати мене вбити Савітара! – вигукнула магесса.

– О! То він тобі все ще дорогий? Я думала що після того, як він став звичайним найманцем ти його забудеш.

– Ви не праві.

– Ти стала маркізою, а він простий бандит. Іронія долі. Тепер ви помінялися місцями.

– Титули нічого не вирішують!

– Ти пробилася до вищого суспільства, стала маркізою. Перед тобою відкриті усі двері, і навіть палац Імператора. А він так і залишиться звичайним найманцем, який блукатиме Імперією у пошуках заробітку.

– Ви самі позбавили його титулу! Ви відібрали у Савітара все, що в нього було!

– Це було не так і складно. Ну що ж, весь будинок у нашому розпорядженні, – повідомила леді Евре і її руки спалахнули червоним вогнем.

– Міледі, ви відпустили слуг? Поспішне рішення, – Карміна похитала головою, не погоджуючись із маркізою.

Вона усміхнулася і спрямувала свій вогонь на Карміну. Дівчина відхилилася і виставила руки вперед. Іскри сипалися на всі боки, але Карміна стійко витримувала удар.

– Ти навіть не нападатимеш? – поцікавилася маркіза, зробивши перерву. – Хоча, ти ж не можеш! – Жінка заливисто засміялася. – Це буде надто просто.

– Не поспішайте з висновками, міледі.

І знову чергова хвиля, і яскраві іскри магії. Білий захисний вогонь утримував магію маркізи. Карміна ривком зірвала з шиї амулет і затиснула його в руці. Біле полум’я не згасало.

– Ти ж прийшла мене вбити! Так бийся! – з усмішкою промовила леді Евре.

– Не вбити, а знищити, – поправила її Карміна, не здаючи позиції.