Розділ 41 Більше не маркіза

Фландрська марка, Арлія

– Накрийте всі меблі, та закрийте вікна гардинами. Не хочу щоб сонячне світло псувало меблі, – розпорядилася маркіза.

– Міледі, ви кудись їдете? – занепокоєно запитав Глен.

– Так, – коротка відповідь.

– Маркіза Лестер, скільки часу вас не буде? – уточнив управляючий.

Карміна зупинилася та повернулася до управляючого. Він разом з купкою слуг, ходили за нею маєтком вже хвилин десять. Дівчина не могла пояснити їм все, але хоч щось мусила сказати.

– Я не планую повертатися у цей дім, – вона таки сказала це. – І я не маркіза. Маркізою Лестер я була рівно два дні. А потім втратила цей титул, вийшовши заміж за Савітара Фуше. То ж тепер я просто Карміна Фуше. Без маркізи та без міледі.

Слуги почали перешіптуватися. Глен здивовано дивився на свою господиню.

– Ось так, – Карміна розвела руки в боки. – Цей маєток належить Савітару, я все оформила, документи тут, – Карміна протягла управляючому теку.

–Міледі, ви ніби прощаєтеся з нами, – Глен уважно вивчав дівчину.

– Так і є, – Карміна опустила погляд, щоб управляючий не побачив у ньому нічого зайвого.

Йому не треба було знати які емоції вирували всередині дівчини. Так було легше, всім.

– Чи знає мілорд, про те що ви задумали? – Глен уважно слідкував за Карміною.

Від нього не сховалося те, як магесса відвела погляд. Занадто добре він її вивчив за всі роки що вона бувала у цьому будинку.

– Звичайно ні. Ти ж знаєш норов Савітара. Він би цього не дозволив.

– Ви наражаєте себе на небезпеку.

– Вже все вирішено, – Карміна взяла себе в руки. Не можна отак розкисати, сентименти сьогодні недоречні.

Вони вже спустилися до вітальні, і Карміна відпустила слуг, залишивши лише управляючого.

– Грошей, що я залишила вистачить на півроку. Сподіваюся, що за цей час Савітар таки повернеться сюди. Якщо ж ні, тоді вам доведеться шукати собі нову роботу.

– Міледі, ми будемо чекати на вас обох, – запевнив Глен.

Карміна лише похитала головою. Сказати їй було нічого. Було лише дивне передчуття, що сюди вона вже не повернеться.

– Міледі, а ви анітрохи не змінилися, – мовив Глен. – Нехай хоч що кажуть, але я бачу, що ви та ж сама Карміна Валуа, як і раніше. Не важливо чи є у вас титул чи ні. Вітаю з одруженням.

– Дякую Глен. Останнє моє прохання, відправ ці два листи. На них я покладаю багато сподівань.

– Все буде зроблено, – завірив управляючий і залишив магессу одну.

Карміна оглянула вітальню. З нею та з цим маєтком у неї було пов’язано багато спогадів, і вона раділа від того, що хороших все ж таки було більше.

Карміна посміхнулася згадуючи останню бесіду з Савітаром. Мабуть то був найщасливіший момент у її житті. А після того все почало руйнуватися.

– Савітар, – Карміна дивилася в очі коханого.

Вона хотіла запам’ятати все до найменших дрібниць. Дівчина розуміла, що це була їхня остання розмова. Чим далі, тим Карміна все більше закохувалася в Савітара, і нічого не могла з цим подіяти. Але що вона може дати йому? Він – маркграф. А хто вона? Бідна магесса з посереднім даром. Ні, така йому точно не потрібна.

– Так більше не можна.

– Карміна, – стурбувався чоловік. – Що трапилося?

– Я більше не прийду сюди, – твердо мовила дівчина і опустила погляд.

Два швидких кроки і Савітар вже стояв біля дівчини. Однією рукою він обійняв її за талію, а іншою обережно підійняв підборіддя, щоб заглянути в її очі.

– Я тебе чимось образив?

Дівчина лише помахала головою. Чим далі, тим їй все важче було вимовляти слова.

– Тоді в чому справа? – не розумів чоловік.

– В тебе не можливо не закохатися, але так далі не можна.

– Я тебе чимось не влаштовую? – Савітар вигнув брову, очікуючи на відповідь.

– Ти? – здивувалася магесса. – Це я тобі не пара. Зі мною ти розважаєшся, допоки шукаєш собі гідну дружину.

– Навіщо шукати. Я її вже знайшов! – голосно заявив Савітар.

Дівчина завмерла і підняла здивований погляд. Чоловік задоволено посміхався, все міцніше притискаючи її до себе.

– Карміна Валуа, виходь за мене заміж!

– Савітар, ти сам не знаєш, що робиш! Я не маю ні титулів ні статків. Та і як магесса, я не досягну висот.

– Мені не потрібні ні титули ні статки, а до магії я байдужий, – запевнив чоловік. – Але мені потрібна ти! То що скажеш? – Савіатр починав нервувати. Зовсім не так він хотів зробити пропозицію коханій, але якщо вже все так склалося, то зволікати не варто було. – Ти зробиш мене щасливим?

– Так, – встигла вимовити Карміна до того, як Савітар пристрасно поцілував кохану.