Розділ 26 Зізнання

Замок Аберкорна, Арлія. П’ята година дня

Годинник у кімнаті дізнавача пробив п’яту годину, але Меріс де Адер не придав цьому ніякого значення. Він вже котру годину розмірковував над інформацією, що отримав від вельмож. Щось не сходилося, і це не давало покою дізнавачу. Він звик все доводити до свого кінця, але цього разу клубок не розплутався так швидко, як він гадав. Було щось таке, що обминало увагу дізнавача, щось що вислизало від нього. Залишилася остання бесіда з маркізою Лестер, і дізнавач може покинути цей замок. Признатися, він неймовірно давив на Меріса, не давав думати та будувати ланцюжки припущень. Меріс був радий покинути замок ще годину тому, коли провів останню бесіду з вельможею, і навіть міг залишити бесіду з маркізою Лестер на потім, але Аберкорн наполягав, щоб усі були опитані саме сьогодні. Неймовірна наполегливість герцога турбувала Меріса, але відмовити він не міг. До того ж протокол зобов’язував опитати всіх до від’їзду.

Двері кабінету різко відчинилися і на порозі з’явився герцог Аберкорн. Швидко оглянувши кабінет герцог подивився на дізнавача.

– Маркізи Лестер так і не було?

– Як бачите, – Меріс розвів руками, показуючи, що в кабінеті він один.

– Що ж, – герцог на мить замислився, а потім махнув дізнавачу, – йдіть за мною.

Герцог впевненим кроком йшов у крило, де мешкали його гості. Промайнув сходи і опинився на другому поверсі. Меріс ледве поспівав за герцогом. В кінці коридору, не дійшовши лише трохи до гвинтових сходів, що вели на третій поверх, герцог зупинився. Аберкорн побачив Савітара, який роздавав вказівки своїм найманцям, і його рішучість в мить розвіялася. Він тільки зараз зрозумів, як дивно виглядає його поспішність і тепер швидко обдумував план, як гідно вийти зі скрутного становища.

– Мілорд Адер, – повернувся він до дізнавача. – Схоже я поквапився. Хотів усіма силами посприяти розслідуванню, але не врахував всіх обставин. Потрібно було покликати служницю леді Лестер, адже не гоже мілордам вриватися до кімнат міледі.

– Цілком з вами згоден, – краєчком губ усміхнувся Меріс. – Савітар, – позвав він ватажка, який вже закінчив розмову з найманцями.

– Мілорди, – ватажок поглянув на чоловіків і на мить на його обличчі промайнуло розуміння.

– Савітар, чи не допоможете нам знайти служницю леді Лестер, – попросив дізнавач. – Герцог хоче провідати леді Лестер, і дізнатися про її самопочуття.

– Неодмінно, – запевнив Савітар і вирушив на пошуки Сивії.

Час проведений в очікуванні служниці тягнувся напрочуд довго. Герцог нервував, хоч і намагався не виказувати своє хвилювання. Меріс де Адер, же був напрочуд спокійним і лише з інтересом спостерігав за розвитком подій.

– Йдемо, – скомандував герцог, коли в коридорі показалися Савітар з Сивією.

Аберкорн швидко пересік сходи та коридор і опинився перед кімнатою леді Лестер. Служниця наздогнала герцога і тихенько постукала в двері. Але в кімнаті панувала тиша.

– Леді Лестер, – покликала Сивія, постукавши голосніше.

У відповідь знову тиша.

– Леді Лестер, до Вас прийшли, – повідомила вона, заходячи у кімнату.

Тиша і напівтемрява зустріла їх в кімнаті маркізи. Аберкорн насмілився зробити крок у покої і вже за ним увійшов Савітар. Дрова в каміні ще тліли, тому було достатньо світла щоб оглянути кімнату. Ватажок невідривно гіпнотизував поглядом крісло, у якому залишив Карміну. Герцог теж швидко зорієнтувався де шукати магессу, але на його обличчі промайнув подив. Невже він сподівався, що Карміна втекла?

– Маркіза Лестер? – здивовано позвав герцог.

– Карміна? – не витримав Савітар, адже дівчина так і не відгукнулася.

Карміна відкрила очі і з подивом подивилася на чоловіків. У світлі каміна блиснули зелені очі дівчини. Савітар з полегшенням видихнув. Він зрозумів, що весь шлях до кімнати Карміни перебував ніби у страшному сні, який нарешті закінчився.

Тільки зараз Савітар помітив, що дівчина виглядала інакше. Повернувся рум’янець і живий погляд. Вона як і раніше сиділа у кріслі, але тепер була закутана у халат.

– Мілорди, невже я пропустила п’яту годину? – невимушено мовила дівчина, одразу зрозумівши в чому справа. – Прошу вибачення, що змусила вас чекати. Дайте мені десять хвилин і я буду у вашому розпорядженні.

– Міледі, це ми просимо вибачення за нашу поведінку. Чи не так герцог Аберкорн? – мовив Меріс, стоячи в дверях. Він так і не зайшов до кімнати маркізи.

– Так, ви праві. Але я турбувався за ваше самопочуття, – заявив герцог.

– Я вас не підганяю, міледі, – відізвався Меріс, і першим залишив міледі.

Слідом за ним вийшов Савітар і герцог Аберкорн.

– Міледі, ви просили не турбувати, але герцог наполягав, – виправдовувалася служниця. – Він хотів сам прийти до вас. Я не могла нічого вдіяти.

– Все в порядку, Сивія, – запевнила її Карміна.

– Вам допомогти зібратися?

– Ні. Ти вільна, – відпустила служницю магесса.

Коли двері за служницею зачинилися, маркіза видихнула і з полегшенням відкинулася на спинку крісла.