Розділ 24 Таємні розмови

Замок Аберкорна, Арлія

На Арлію опустилися сутінки. Коридори замку спорожніли і в них запанувала тиша. Лише поодинокі стражники проходилися коридорами та залами замку.

В кімнаті панувала напівтемрява. Ніхто не поспішав запалювати свічки та підкидати дров у камін. Всі вікна в кімнаті були закриті важкими гардинами, за винятком одного. Біля нього стояла темна фігура і вдивлялася у темряву, що панувала за вікном. Двері тихо відчинилися впускаючи до кімнати чоловіка.

– Ти довго, – промовив Перший, навіть не змінивши пози. – Щось трапилося?

– Потрібно було переконатися, що все в порядку.

– І як?

– Все йде за планом.

– Не все, – промовив Перший повертаючись обличчям до співбесідника. – Стільки часу на підготовку, і все марно! Нам потрібен був цей договір.

– Я не міг нічого зробити. Вони самі відмовилися, – виправдовувався Третій.

– Я знаю, але ми втрачаємо час. Бал у Імператора вже скоро. Він може переглянути свою позицію і договір підпишуть усі п’ять герцогств.

– Це для нас неприпустимо, – мовив Третій.

– Так. Без одноособового доступу до Джерела магії ми не зможемо захопити владу в Імперії.

– І без артефактів, – додав Третій.

– Артефакти…, – Перший тяжко зітхнув. – Ми проґавили Сутність! Я їй цього не пробачу!

– Вона вже скоро отримає своє покарання, – заспокоїв Третій.

– Сподіваюся на це. Ми втратили головний артефакт!

– Я до останнього не був впевненим, що леді Лестер піде на вбивство.

– Але вона це зробила. Це добре. Тепер не прийдеться прибирати ще одного найманця за невиконання умов, – задоволено мовив Перший.

– Всю брудну роботу виконає дізнавач. Тепер їй пряма дорога до Іскору, а там і до смертного вироку недалеко, – підтримав Третій.

– Сподіваюся, дізнавач швидко зробить свою справу, я вже не можу дочекатися.

– Він найкращий в Імперії, – завірив Третій.

– Це добре. Але є дещо, що мене турбує, – в темряві не можна було розгледіти емоції на лиці Першого.

– Ти про що?

– Леді Лестер виглядає пригніченою.

– В цьому немає нічого дивного. Вона відчуває наближення до Іскору, – завірив Третій. – Адже в неї не вийде виплутатися з цієї ситуації.

– Але навіщо маркіза одягла траур? Що вона хоче цим показати? Який у цьому сенс? – Першому це не давало покою.

– Гадаю, що не потрібно шукати сенс там де його немає, – заспокоїв його Третій.

– Хотілося б щоб ти був правий, – Перший недовірливо похитав головою. – Нам потрібен новий найманець для пошуку амулета Тіні. Леді Лестер зійшла з дистанції і вже не зможе виконати це завдання.

– Знайдемо нового, – завірив Третій.

Бренська марка, Вітерія

– Міледі, ну нарешті ви прийшли в себе! – молодий маркграф схвильовано схилився над Карміною. Навколо було все теж підземелля замку Желеба, темряву якого розсіював невеликий магічний вогник.

– Скільки я була без свідомості? – дівчина дивилися в лице молодого маркграфа.

– Години три, – видав чоловік. – Довго не міг дібратися у підземелля. Як ви самі сюди потрапили?

– Шлях був непростий. Дякую за допомогу.

– Я ще не допомагав, – заперечив чоловік. – От приведу вас до ладу, тоді і будете дякувати.

– У мене немає на це часу, – промовила Карміна.

– Міледі, після такого Вам необхідний відпочинок. Невже хочете дати своїм ворогам шанс? – підмітив молодий маркграф.

– А ви проникливі, – посміхнулася магесса. – Мені потрібно трішки часу. Є речі які потрібно зробити негайно.

– Добре, міледі, я зачекаю, – чоловік пішов роззиратися довкола, залишивши магессу на самоті.

Карміна схилилася спиною на холодний камінь і прикрила очі. Треба було негайно відчути джерело сили, відновити магічні зв’язки і дізнатися, чи не пропустила вона щось важливе.

Три години – довгий термін, але зв’язки відновилися досить швидко. Це і радувало і лякало дівчину одночасно. Вона вже давно почала підозрювати, що так можна загубити себе. Але зараз у неї були інші проблеми. На щастя, після зустрічі з Савітаром ніхто її не турбував і не помітив її дивацтв. А в Савітарі магесса була впевнена як у собі, він зробить все від нього залежне, щоб дати дівчині потрібний час.

– Міледі? – маркграф прискіпливо оглядав дівчину, яка вже стояла на ногах.

– Я готова, – впевнено заявила Карміна, хоча сил зовсім не було.

– Ви сильніша ніж здаєтесь, – з подивом відмітив молодий чоловік, допомагаючи магессі піднятися назад до тронної зали.

Вони без проблем покинули руїни замку і вийшли до коней. Дівчина накинула червоний плащ і з допомогою чоловіка сіла в сідло. Сили відновлювалися дуже повільно, але це був лише початок.