Розділ 23.2

– Дуже цікаво. Що вас поєднує з цими людьми?

– Візенбург найняв мене та мою банду в якості охорони.

– Схоже, герцог не прогадав, – похвально мовив дізнавач. – А інші?

– Знайомства з минулого життя, – повідомив ватажок.

– А маркіза Лестер? Вона теж «знайомство з минулого життя»? – дізнавач уважно спостерігав за Савітаром.

– Ні. З нею я досить часто зустрічаюся і зараз.

– Розкажіть про неї. Адже у маркізи досить цікавий шлях сходження.

– Шлях цікавий, але ви все і так знаєте. Мені немає чого додати.

– Що вас пов’язує на сьогодні?

Савітар зам’явся. Не можна було озвучувати тут всю правду, але брехню дізнавач відчує одразу.

– З маркізою Лестер ми іноді пересікаємося, як в даній ситуації, – схитрив Савітар. Він хоч і не маг, але знав, що формулювання грають велику роль. Тому і не назвав ім’я Карміни.

– Що ж, це дійсно правда, – усміхнувся Меріс. Він зрозумів хитрість Савітара, але не став наполягати на відповіді. – Я все почув.

– А як щодо вбивства? – не зрозумів Савітар.

– А ви щось бачили? – прискіпливий погляд карих очей.

– Ні, я не залишав покої, допоки мене не збудила охорона.

– От бачите, тут нічого нового. Дякую за співпрацю.

Дізнавача Савітар полишав з дивним відчуттям. Він ніби нічого і не повідомив, але питання які ставив дізнавач були не випадковими, тому ватажок ще більше почав перейматися за долю коханої.

– Карміна! – гукнув дівчину Савітар, побачивши її силует у коридорі. Дівчина йшла повільно і ледве трималася на ногах.

Схоже чутки були правдивими, і маркізі і справді стало зле.

– Савітар не зараз, – дівчина хотіла обійти чоловіка, але він схопив її за руку і, притиснувши до стіни, скинув каптур чорного плаща.

Карміна підвела голову і подивилася на Савітара. Її худе виснажене обличчя було дуже блідим. Колишнього рум’янцю не було й близько. Єдиним, що залишилося від колишньої Карміни, були її зелені очі. Від дівчини залишилася лише тінь.

– Що з тобою трапилося?– прошепотів Савітар, оглядаючи дівчину.

– Відпусти, в мене немає на розмови ні часу ні сил, – прошепотіла дівчина.

Карміні і справді ставало все гірше. Тепер її обличчя віддавало всіма відтінками сірого.

– Тобі потрібна допомога! Необхідно викликати лікаря! – затурбувався ватажок.

– Савітар, на це немає часу, – заперечила вона.

– Карміна, ти себе бачила? – прогарчав Савітар.

– У мене все під контролем. Мені потрібно трохи часу.

– Під контролем? Карміна…

– Савітар, будь-ласка, довірся мені. Лише один день, – слова дівчині давалися з великим зусиллям. – Мені потрібен один день.

– Гаразд, – таки погодився Савітар. – Я повідомлю герцогу, щоб тобі дали спокій.

– І дізнавачу.

– На яку годину тобі призначили?

– На одинадцяту.

– Зроблю все, що в моїх силах, – запевнив Савітар кохану.

– Дякую.