Розділ 22.2

Але сьогодні його турбувала ще і сама Карміна. Спостерігаючи за нею весь вечір, Савітар відмітив, що дівчина ніби не сприймає реальність. Вона ніби тут і не тут одночасно. Якби ватажок не знав би так добре Карміну, він би сказав що дівчина виглядає приреченою, ніби вона здалася. Але це не було в характері Карміни, тому ватажок припустив, що це була частина її плану. Лише так він міг пояснити сьогоднішній її стан.

– Савітар, – мовив Візенбург, коли ватажок проводив герцога у покої. – Я весь час думаю про вбивство. Не пам’ятаю, щоб у маркграфа Балдмера були вороги. Він завжди був відкритий до людей.

– Ви підводите розмову до того, що маркграфа вбили вороги Вітерії?

– Або мої особисті, – додав Візенбург.

– Вибачте мені, мілорд, але Вітерія безперспективне герцогство. У вас немає магії, тому ви не представляєте цінності для інших.

– Мені не має за що тебе вибачати, ти все правильно кажеш, – погодився герцог.

– Більше того, підпиши ви цю угоду, ви б мали рівні права доступу до Джерела магії. Навіщо герцогству без магії цей договір?

– Якщо ти хилиш до того, що ми були б тягарем, то це так і є. Я це розумію. Але я не міг відмовитися від такого запрошення. Без підтримки інших герцогств Вітерії не вижити.

– Все так погано? – здивувався ватажок.

– Важко бути магічно обділеним коли всі навколо володіють магією. Тобі це повинно бути знайомим, – Візенбург поглянув у очі Савітару.

– Я відношусь до цього інакше. Ніколи не захоплювався магією. Хоча, якби вона в мене була, то Фландрська марка могла бути досі моєю, – признався ватажок.

– До цього я і веду. В цій Імперії править магія. Тих хто нею не володіє, швидко усувають від влади.

– Землі Вітерії виснажені магічно, це впливає і на обдарованих людей?

– Ти правильно мислиш. Без підживлення сила магів слабшає. Це дуже погано для герцогства.

– Якщо ви вже спитали моєї думки, то такі договори мають підписувати всі герцогства, а не обрані. Джерело магії повинне бути доступне всім у рівній степені.

– Хотів би я, щоб все так і було, – похитав головою герцог. – Виходячи з сьогоднішнього стану речей, мій ворог – це Арлія, – змінив напрям бесіди Візенбург.

– Не все так однозначно, – мовив Савітар.

Він не збирався розповідати герцогу хто насправді вбив маркграфа, але потрібно було навести його на дійсного замовника цього вбивства.

– Ти щось довідався? – герцог понизив голос до шепоту.

– Ваші вороги можуть бути ближче, ніж ви очікуєте. Всі про них чули, але достеменно не знають їхніх імен, – так же тихо мовив ватажок.

– Я тебе зрозумів, Савітар, – з розумінням мовив Візенбург.

– Ваші покої, мілорд, – вже голосніше мовив ватажок. За час бесіди вони дійшли до кімнат герцога. – На мене чекає дізнавач.

– Сподіваюся твоя розмова з дізнавачем пройде спокійно.

– Дякую, – Савітар залишив Візенбурга.

Він направився на перший поверх, де Мерісу де Адеру виділили кімнату, яка слугувала дізнавачу кабінетом, в якому він і проводив допити.