Розділ 22 Вітерія

Замок Аберкорна, Арлія

За столом знову відчувалася напруга. Савітар відчував її як ніколи. Ще жодне завдання не було для нього таким випробуванням як це. Він вже звик до життя найманця, до своїх замовлень та скитань Імперією. Але Візенбург перевернув його встановлені істини, і тепер Савітар мусив кожний день проводити сніданки, обіди і вечері у товаристві вельмож. Так, Савітару це було не в новинку, але він вже не був одним із них, і тому присутність його за столом сприймалася дещо по-іншому. З появою дізнавача в замку, ця напруга значно зросла. Хоч всі хотіли уникнути контакту з дізнавачем, але сумісні трапези залишалися обов’язковими для всіх.

Як завжди за столом не вистачало герцога Аберкорна, Меріса де Адера та маркізи Лестер.

– Вибачте за запізнення, – Карміна зайшла до зали, і зайняла своє звичне місце.

– Люба, немає за що вибачатися, тут ще не всі зібралися, – як завжди вступилася за неї маркіза Евре.

Савітар оглянув Карміну. Вона знову була у чорному, жодних прикрас і яскравих акцентів. Та і сама вона була досить блідою. Савітар не впізнавав дівчину. Йому здавалося, що з її яскравим вбранням зникла і сама Карміна. В ній не було інтересу до життя. Зараз вона зовсім не була схожою на його життєрадісну Карміну, яку він знав і кохав.

– Мілорди, міледі, дякую що всі прийшли на вечерю, – почав герцог Аберкорн, з’являючись у залі разом з дізнавачем. – Меріс де Адер хоче зробити об’яву.

– Як я і казав, розслідування вже почалося. Я провів допити персоналу і охорони замку. Завтра я хочу поспілкуватися з усіма вами особисто. Кожному буде відведений свій час.

– Мілорд, ми всі готові розповісти вам все, що забажаєте, – виступив герцог Візенбург.

– Добре. З приводу цього, мілорд, мені необхідно поговорити з вашою охороною. Найкращий час для розмови – це сьогодні опісля вечері.

– Що скажеш, Савітар? – звернувся герцог до ватажка.

– Я і мої люди готові виконати будь-який ваш наказ. Нам нічого приховувати.

– Отже, я Вас буду чекати, – підсумував Меріс.

– Якщо всі справи вирішені, то пропоную почати вечерю, – розпорядився господар замку.

За вечерею Савітару все таки не давала спокою Карміна. Його бентежило багато питань. Як пройде бесіда Карміни з дізнавачем? Чи зможе вона вистояти проти його магії? Савітар цього не знав, і тому дуже переймався тим, щоб Карміна не потрапила в Іскор. На пам’яті Савітра ще ніхто з тих магів, що потрапили до Іскору, не вийшов звідти, принаймні живим. І це не на жарт турбувало його.

Але сьогодні його турбувала ще і сама Карміна. Спостерігаючи за нею весь вечір, Савітар відмітив, що дівчина ніби не сприймає реальність. Вона ніби тут і не тут одночасно. Якби ватажок не знав би так добре Карміну, він би сказав що дівчина виглядає приреченою, ніби вона здалася. Але це не було в характері Карміни, тому ватажок припустив, що це була частина її плану. Лише так він міг пояснити сьогоднішній її стан.

– Савітар, – мовив Візенбург, коли ватажок проводив герцога у покої. – Я весь час думаю про вбивство. Не пам’ятаю, щоб у маркграфа Балдмера були вороги. Він завжди був відкритий до людей.

– Ви підводите розмову до того, що маркграфа вбили вороги Вітерії?

– Або мої особисті, – додав Візенбург.

– Вибачте мені, мілорд, але Вітерія безперспективне герцогство. У вас немає магії, тому ви не представляєте цінності для інших.

– Мені не має за що тебе вибачати, ти все правильно кажеш, – погодився герцог.

– Більше того, підпиши ви цю угоду, ви б мали рівні права доступу до Джерела магії. Навіщо герцогству без магії цей договір?

– Якщо ти хилиш до того, що ми були б тягарем, то це так і є. Я це розумію. Але я не міг відмовитися від такого запрошення. Без підтримки інших герцогств Вітерії не вижити.

– Все так погано? – здивувався ватажок.

– Важко бути магічно обділеним коли всі навколо володіють магією. Тобі це повинно бути знайомим, – Візенбург поглянув у очі Савітару.

– Я відношусь до цього інакше. Ніколи не захоплювався магією. Хоча, якби вона в мене була, то Фландрська марка могла бути досі моєю, – признався ватажок.

– До цього я і веду. В цій Імперії править магія. Тих хто нею не володіє, швидко усувають від влади.

– Землі Вітерії виснажені магічно, це впливає і на обдарованих людей?

– Ти правильно мислиш. Без підживлення сила магів слабшає. Це дуже погано для герцогства.

– Якщо ви вже спитали моєї думки, то такі договори мають підписувати всі герцогства, а не обрані. Джерело магії повинне бути доступне всім у рівній степені.

– Хотів би я, щоб все так і було, – похитав головою герцог. – Виходячи з сьогоднішнього стану речей, мій ворог – це Арлія, – змінив напрям бесіди Візенбург.

– Не все так однозначно, – мовив Савітар.

Він не збирався розповідати герцогу хто насправді вбив маркграфа, але потрібно було навести його на дійсного замовника цього вбивства.

– Ти щось довідався? – герцог понизив голос до шепоту.

– Ваші вороги можуть бути ближче, ніж ви очікуєте. Всі про них чули, але достеменно не знають їхніх імен, – так же тихо мовив ватажок.

– Я тебе зрозумів, Савітар, – з розумінням мовив Візенбург.

– Ваші покої, мілорд, – вже голосніше мовив ватажок. За час бесіди вони дійшли до кімнат герцога. – На мене чекає дізнавач.

– Сподіваюся твоя розмова з дізнавачем пройде спокійно.

– Дякую, – Савітар залишив Візенбурга.

Він направився на перший поверх, де Мерісу де Адеру виділили кімнату, яка слугувала дізнавачу кабінетом, в якому він і проводив допити.