Розділ 20 Траур

Замок Аберкорна, Арлія

На обіді зібралися майже всі вельможі. Але зараз вони сиділи у повній тиші. Слух про прибуття дізнавача облетів увесь замок, і тепер не тільки прислуга, а й усі гості герцога намагалися не говорити зайвого і не потрапляти дізнавачу на очі.

При згадці про дізнавачів з людьми творилися дивні речі. Вони змінювалися, замикалися у собі, ставали потайними. Це все було не без причин. Чутки, що ходили в Імперії про цих людей, не пророкували підозрюваним нічого доброго. Розповідали, що магія дізнавачів проникала в людину викриваючи всю її суть. Дізнавач міг з легкістю дізнатися про самі потаємні бажання та амбіції людей, тому ніхто не хотів випробувати його магію на собі. Ось і зараз усі вельможі сиділи тихо, і чекали на прибуття останніх гостей. А відсутніх було троє: герцог Аберкорн, Меріс де Адер та маркіза Лестер.

– Хтось спромігся покликати маркізу Лестер? – поцікавилася леді Евре, яка сиділа за столом поруч із нею. Сьогодні вона теж була не в гуморі, і більше відмовчувалася.

– Так, міледі, – озвався Роден. – Служниця сповістила її.

– Тоді нам залишається лише чекати.

Чекати довелося не довго. Через десять хвилин двері в обідню залу відчинилися, і на порозі з’явилася Карміна.

– Мілорди, перепрошую за спізнення, – тихо промовила маркіза, займаючи своє місце.

Усі присутні повернули голови у бік маркізи, і на їхніх обличчях промайнуло здивування. Для обіду маркіза Лестер обрала чорну сукню, що зовсім не в’язалося з її любов’ю до яскравих кольорів. Відсутність якихось прикрас теж здивувала присутніх.

– Я не знав, що ви були настільки дружні з маркграфом Балдмером, – здивовано запитав маркграф Сорето.

Він був наймолодшим з усіх маркграфів, і перейняв управління маркою лише нещодавно, тому ще не дуже знався на усіх тонкощах.

– Маркграф був хорошою людиною.

Сорето здивувався, але не став розпитувати далі. До того ж носити жалобу чи ні, це справа особиста.

– Люба, прийміть мої співчуття, – нагадала про себе леді Евре, стискуючи долоню Карміни в знак підтримки.

– Дякую, – мовила Карміна.

Магесса вела себе досить тихо, нишком оглядала присутніх, та слухала розповіді леді Евре. За цей час Карміна встигла зловити на собі здивований погляд герцога Візенбурга, і вивчаючий погляд Савітара.

– Вибачте за запізнення, – повідомив Аберкорн, заходячи до їдальні. – Хочу представити вам Меріса де Адера, дізнавача зі столиці.

– Вітаю, мілорди, міледі! Не скажу, що радий зустрітися з вами за таких обставин.

Меріс обвів професійним вивчаючим поглядом всіх присутніх і зайняв своє місце за столом.

Савітар в свою чергу вивчав дізнавача. Його не обманув молодий вигляд дізнавача. В ньому був стержень. Не тільки людини яка знає свою справу, а й людини честі.

Розмови за столом затихли і герцог Аберкорн розпорядився щодо обіду.

– Мілорде де Адер, по замку ходять чутки, що ви вже почали працювати? – завела розмову леді Евре. Вона й годинки не могла посидіти в тиші, завжди любила поговорити. А на сьогодні свій ліміт мовчання вона вже вичерпала. До того ж на маркізу, яка любила веселощі, давила напружена атмосфера.

– Так, леді...

– Евре, – підказала жінка.

– Леді Евре. Я не звик зволікати, до того ж ситуація виявилася вкрай тяжкою. Тут зібралися досить впливові особи Імперії.

– А ви не дивіться на впливовість цих осіб. Робіть свою справу, – озвався герцог Візенбург. – Я волів би знати своїх ворогів у лице.

– Не турбуйтеся, герцог. Титули ніякою мірою не вплинуть на результат. Я проведу розслідування і винні будуть покарані.

Савітар з тривогою подивився на Карміну, але вона ніяк не відреагувала на слова дізнавача. Вона всю свою увагу зосередила на їжі. Оце витримка!

– Мілорди, міледі. Попрошу нікого не покидати замок до мого розпорядження. Обіцяю, що не затримаю вас тут надовго. Охорону замку я вже допитав. Завтра почну бесіди з кожним із вас. Герцог Аберкорн, надайте мені список гостей та усієї прислуги.

– Ох! Мілорд Адер, сподіваюся ви не будете застосовувати свою магію? – з жахом вигукнула маркіза Евре.

– Леді Евре, вам немає чого турбуватися. Нехай переймаються злочинці і вбивці. І щоб вас таки заспокоїти, скажу, що дізнавачі вкрай рідко застосовують свій дар.

– Ми так мало знаємо про дізнавачів, від цього і розповсюдилося багато лякаючи слухів про ваш дар, – відмітила леді Евре. Вона вже взяла себе в руки і з цікавістю спостерігала за Мерісом.

– Властивості нашого дару сильно перебільшені.

– Хочете сказати, що ваш дар не такий вже і важливий? – включився в бесіду герцог Суррей.

– Дар звісно дуже важливий, при затриманні злочинців він відіграє велику роль. Але на допитах ми більше спостерігаємо і аналізуємо.

– Як цікаво, – захоплено мовила леді Евре. – Я гадала, що дізнавачу достатньо мати магію, і все решта вирішується досить просто.