Розділ 19 Дізнавач

Замок Аберкорна, Арлія

Карета, запряжена четвіркою мастистих коней, в’їхала у двір. Лакей поспішив відчинити дверцята. Молодий чоловік вийшов з карети. Він був високим і худорлявим. Чорний костюм сидів на ньому як влитий, а на лацкані жакета висів характерний знак дізнавача – чорний хрест на фіолетовому фоні. Цього знака боялися майже всі у Імперії, і намагалися обминати таких людей. Чоловіка звали Меріс де Адер, і, незважаючи на свій юний вік, працював він дізнавачем уже майже десять років. На його рахунку було багато відомих магів, отруйників та просто вбивць. Меріс озирнувся, і зупинив свій погляд на високому не молодому чоловікові, що поспішав до нього. Дізнавач знав герцога Аберкорна, але особисто не був з ним знайомий.

– Світлого дня, – привітав його герцог.

– Світлого, – відповів дізнавач. – Але чи такий він? Зазвичай, якщо день світлий, то мене не запрошують, – з часткою гіркоти в голосі промовив дізнавач.

– Мушу з вами погодитись. Проходьте за мною.

Герцог провів дізнавача в невелику залу, в якій провів свої останні хвилини маркграф Балдмер.

Дізнавач відставив свою валізу вбік, і почав оглядати маркграфа.

– Все так і було? – здивовано спитав Меріс.

– Так. Як тільки я дізнався про те, що сталося, одразу ж виставив варту біля дверей.

– Це значно полегшить мені роботу, – повідомив дізнавач, оглядаючи тіло.

– Чому ви вирішили, що його вбили? Маркграф чоловік у віці, цілком міг бути серцевий напад, – через кілька хвилин поцікавився Меріс.

– Його слуга каже, що маркграф з серцем не мав проблем, – зазначив герцог. – Були лише проблеми зі сном, тому маркграф і прогулювався вночі замком.

– Чи можу я залишитися один? – це не було прохання.

– Так, звичайно, – тінь розчарування ковзнула в голосі Аберкорна.

Він був господарем замку і хотів бути в курсі розслідування, але сперечатися з дізнавачем було марно.

Коли двері за герцогом зачинилися, Меріс приступив до роботи. Він довго оглядав тіло маркграфа, копався у своєму саквояжі, дістаючи звідти один прилад за іншим, і знову все детально оглядав.

Отримавши в канцелярії листа, який був надісланий швидкісною магічною поштою, Меріс не був здивований, такі він отримував досить часто. Але зміст листа його здивував. Зазвичай такі справи вирішувалися швидко, і все закінчувалося досить передбачувано. Швидше за все якийсь маркграф вирішив отруїти свого сусіда по землях чи то через помсту, чи то через заздрість.

Так думав Меріс де Адер, коли приїхав у замок, але з кожною хвилиною проведеною у цій залі його надії на швидку розв’язку танули.

Все більше виникало питань. І все більше насторожував дізнавача поспіх, з яким його запросили сюди.

Меріс вже впевнився в тому, що маркграфа отруїли зіллям, його сліди та запах він встиг відчути, але було щось ще. З таким дізнавач не стикався і був стурбований.

Останнім Меріс перевірив магічний фон. Весь зал був звичайним, але навколо тіла маркграфа творилося щось незрозуміле. Магічний фон перевищував нормальні покази втричі. І це біля маркграфа, який вже був досить старий, і останні роки майже не користувався магією.

«Ну що ж, побачимо, що за справи творяться в замку Аберкорна», – подумав Меріс і покинув зал.

Залишивши обідню залу, Карміна поспішила у свої покої. «Темні» не давали часу магессі оговтатися, все більше звужуючи простір навколо маркізи, ще трохи і вони затиснуть її у своїх стальних лещатах. Але магесса так просто не збиралася здаватися.

Швидкий приїзд дізнавача знову порушив усі її плани, тому діяти потрібно було швидко.

Карміна дістала похідний одяг зі скрині і швидко перевдягнувшись, схилилася над планами замку. Їх магесса дістала заздалегідь, підкупивши потрібних людей.

Карміна вже вивчала ці документи, а тому знайти необхідне крило у якому розташовувалися покої та прокласти шлях до підземелля не склало труднощів.

Північне крило розміщувалося досить далеко, але маркіза Лестер впевнено йшла до своєї цілі. З появою дізнавача замок ніби вимер, що було на руку Карміні. Чоботи м’яко ступали по кам’яній підлозі, а поли її червоного плащу розвивалися коридорами замку.

Карміна вже спустилася до входу у підземелля. Роден не збрехав, і за звичайного перебігу подій тут дійсно цілодобово чергувала охорона. Але не сьогодні. Карміна вдало вибрала момент, коли дізнавач вирішив допросити охорону і підземелля залишилося без варти.

Сирість та вогкість пахнули в лице дівчини, коли вона відкрила старовинні двері. Освітлені коридори залишилися позаду, а попереду була лише темрява. На сходах почувся гомін, Карміна зробила крок у невідомість і швидко причинила двері. Вони хоч і були старовинними, але тихо зачинилися не створюючи зайвого шуму. Дівчина стояла звикаючи до темряви. Назад дороги не було. Але магесса і не збиралася відступати. Вже через хвилин десять Карміна призвичаїлася до темряви і могла розрізнити у ній лабіринт коридорів, які розбігалися у різні боки. Дівчину цікавив третій коридор ліворуч і вона впевнено зробила крок уперед. Під ногами хлюпнула вода, змусивши магессу застигнути на місці.