Розділ 14 Не за планом

Замок Аберкорна, Арлія

Коридор був нескінченним. Дівчині здавалося, що кожен її крок відлунював від кам’яних замкових стін. Все це, звичайно, тільки здавалося. Її м’які шкіряні чоботи не створювали жодного шуму, а ось нерви маркізи розхиталися не на жарт.

Магесса бігла напівтемними коридорами замку, намагаючись опинитися якнайдалі від камінного залу, в якому гуляла з маркграфом, і в якому його й залишила. Голосний дзвін, розрізав тишу, що панувала в нічному замку. Охорона била у дзвони, що знаходилися на сторожових вежах. Маркіза завмерла на місці. Поли червоного плаща застигла разом з нею.

«Швидко. Все відбувається надто швидко», – подумала вона і продовжила шлях. Покої маркізи були ще надто далеко. А попереду було ще багато перепон, які доведеться пройти.

Дзвін не замовкав. Здавалося його чутно було в усіх навіть найвіддаленіших куточках замку.

– Варта! Перекрити ворота! Обшукати замок! – доносилися крики з вулиці.

– Перевірте коридор! Там якийсь рух! – а це вже пролунало зовсім близько.

За спиною почулися кроки і в середині у дівчини все похололо. Маркіза пришвидшила крок.

«Треба поспішати!» – це була єдина думка, яка крутилася в голові магесси.

Вона швидко звернула в нішу і опинилася біля гвинтових сходів, що ведуть на другий поверх. Ще один коридор попереду. Крізь відчинені віконниці дівчина бачила, як метушиться охорона на замкових стінах. Сама Карміна тепер так само добре проглядалася зі стін. Дівчина озирнулася, відчувши щось за спиною. Пусто. Нікого не було. Це лише вітер.

Кроки варти виразно почулися біля підніжжя сходів і Карміна прискорила крок. Треба було сховатися десь і перечекати, але в замку дівчина такого місця не знала, тому намагалася якнайшвидше опинитися в своїй кімнаті. Там вона, хоч і не в повній мірі, але відчувала себе в безпеці.

«Все мало бути не так! Мій ідеальний план з кожною секундою руйнується і наближає мене до провалу, – думала дівчина, поспішаючи коридором. – Чому слуга повернувся так рано? І хто так швидко підняв варту?» – не заспокоювалася магесса. Паніка все більше захоплювала її.

Звісно вона знала хто. Адже коли замок кишить «темними» які хочуть запроторити тебе в Іскор*, то тут немає в чому сумніватися. Вони потурбувалися про те, щоб дівчину одразу застали на місці злочину. Ті, хто підписали їй смертний вирок, який тепер втілюють в життя.

Коридор все не закінчувався, і Карміна ледве стримувалась, щоб не перейти на біг. Коридор знову пішов трохи вліво, і можна було вже побачити рятівну нішу зі сходами на третій поверх. Але магесса несподівано застигла на місці. В кінці коридору, біля входу в покої герцога стояла охорона у вигляді двох найманців.

«Як я могла забути про них?» – знову картала себе дівчина. Вона відступила на два кроки назад, поки найманці не встигли її помітити.

Коли вона проходила тут раніше, найманці були відсутні на посту, мабуть, змінюючи один одного. Але зараз вони становили для магесси велику проблему. Навряд чи охорона герцога забуде, що повз них пройшла маркіза Лестер. І навіть якщо сьогодні вони не знають хто вона, завтра це обов’язково виясниться. А це прямий шлях до Іскору.

Дівчина озирнулася назад, варта вже була близько. Вона чула їх кроки по коридору. Ось хто не таївся і відкрито заявляв про свою присутність. Залишилось якихось кілька метрів, і її застануть тут. Думки вихором кружляли в голові дівчини.

«Якщо варта зловить мене тут, то неодмінно звинуватить у вбивстві маркграфа. Навіть незважаючи на обставини, які виявлять себе набагато пізніше і, дізнавшись про які, вже «темні» впритул займуться мною. Не хочу в Іскор. Ні! Не для цього я так довго планувала вирватися з рук «темних», щоб зараз так просто віддати себе їм на поталу!»

Магесса змахнула рукою. Порив вітру увірвався до замку. Він пройшов коридором, погасивши всі жаровні, і зник. Коридор поринув у темряву.

Карміна опинилася між двох «вогнів»: найманців попереду, і стражників позаду. Дівчина ривком метнулася до стіни, відчинила двері у покої, з тих, що були порожніми, і швидко прослизнула всередину. Двері зачинилися, і вона поринула в напівтемряву кімнати.

Магесса завмерла біля дверей і прислухалася. У коридорі лунав дзвін зброї стражників, та їх обладунків, а в кімнаті панувала тиша. Дівчина відчула різкий контраст між атмосферою в коридорі і в цій кімнаті. Там вона була за крок від Іскору, а опинившись тут у неї з’явився шанс. Легкий аромат лаванди витав у повітрі. За всіма ознаками в кімнаті не повинно бути нікого, але Карміна не поспішала розслаблятися. Усі вікна за винятком одного, найближчого до дверей, були зачинені важкими гардинами. Очі поступово звикали до темряви, і можна було побачити контури предметів.

У глибині кімнати розташовувалося ліжко з балдахіном. У кутку – шафа, поруч – камін і крісло біля нього, посередині – стіл. Покої були такими самими, як і ті, що виділили їй. За одним винятком. Зовсім поруч із нею в тіні стояв чоловік і дивився прямо на неї. Карміна вихопила кинджал, і сталь клинків голосно заспівала від зіткнення. Яскравий вогонь спалахнув на руці дівчини, освітлюючи кімнату.

*Іскор – в’язниця для магів.