Розділ 13 Підготовка

Замок Аберкорна, Арлія

– Ви здивовані, міледі, – звернувся він до дівчини, коли світла в коридорі стало достатньо.

– Так, – зізналася маркіза. – Я не знала, що ви володієте магією.

– Тільки основи. Герцог любить, коли його оточують люди з магічним даром. Хоча й не дозволяє творити магію у стінах замку. Дозволена лише побутова магія. Але мене це влаштовує. Мій резерв настільки мізерний, що про інше я і не мрію.

«Схоже, герцог не терпить конкуренції у магії. Оточив себе немічними магами. Колись і я була такою, але тепер все по-іншому», – думала маркіза, йдучи за слугою.

– Покої маркграфа Евре з Етинської марки, він прибув зі своєю дружиною.

– О, то леді Евре також тут, – зрадівши, вигукнула Карміна.

– Так.

– Ваші покої, міледі, – оголосив Роден.

– Дякую.

– Ваші речі незабаром прибудуть. За десять хвилин принесуть вечерю. Я запалю вам свічки.

Невелика іскра магії з’явилася на його долоні і швидко перекинулася від однієї свічки до іншої. За кілька секунд усі свічки горіли рівним полум'ям, освітлюючи кімнату.

– Дякую.

– Міледі, – слуга вклонився і залишив покої.

Маркіза дивилася йому вслід. Вона й сама могла запалити свічки, що й робила у своєму маєтку. Але зараз вона не могла позбавити хоч маленької, але радості цього чоловіка.

Дівчина оглянула свої покої. Величезне ліжко з балдахіном, стіл і шафа, пара крісел біля каміна, в якому яскраво палав вогонь. Важкі портьєри закривали вікна. Дівчина відхилила портьєру і подивилася у вікно. Надворі помітно потемніло, але дощ так і не припинився.

Маркіза в очікуванні влаштувалася біля каміна, намагаючись зігрітися від його гарячого полум'я. У двері постукали.

– Міледі, – сказала ще зовсім молода дівчина, проходячи до кімнати. – Ваша вечеря.

Маркіза махнула їй рукою, запрошуючи увійти. Дівчина пройшла до столу. Поки вона безшумно розставляла прилади та тарілки з їжею, маркіза оглядала служницю. Щось здалося у ній знайомим, але Каміна не могла згадати, де могла бачити її. Магесса обдивилася просту сукню служниці, яка добре сиділа на худорлявій постаті дівчини, але не відповідала порі року.

«З таким коротким рукавом не побігаєш у холодному замку», – подумала маркіза.

Вона пересунула свій погляд нижче і завмерла. Різко підійшла до служниці і схопила її за руку.

– Міледі? – служниця застигла від несподіванки.

Магесса повернулася до каміна і задумливо дивилася у вогонь. Звичайно, вона не повірила у пояснення дівчини. Але служниця і не сказала б їй правду. Такий шрам могла залишити лише темна магія. Вона подивилася на свою руку, на якій був схожий шрам. «Темні» мітили своїх найманців та слуг. Тепер магесса згадала де вона могла бачити дівчину. Там, де і сама отримала такий шрам на зап’ястку лівої руки.

Мітку служниці поставили досить давно, адже магесса пам’ятала як довго загоювалася рана від темної магії. Вона тому і заборонена в Імперії, оскільки навіть найменші рани можуть призвести до загибелі. Вона і сама ледь не загинула від цієї магії, коли здобула мітку.

Але служниця все не давала спокою магессі, вона могла зіграти певну роль у її планах. Карміна не могла проґавити таку нагоду.

З роздумів її вивів черговий стук у двері. Магесса швидко опустила рукав і повернулася до дверей.

– Ваш багаж, міледі, – повідомили слуги.

Вони швидко занесли скриню в покої і так само швидко пішли.

Коли в кімнаті запанувала тиша, дівчина приступила до вечері. Вона була дуже голодна, і тільки зараз усвідомила, наскільки. Усю дорогу до замку міледі обмірковувала свої плани і зовсім забула про елементарні потреби.

Голосний стук у двері вивів маркізу з роздумів.

– Міледі, – цього разу це був Роден. – Чи все вас влаштовує? – поцікавився він.

– Так, все добре.

– Герцог запрошує вас завтра приєднатися до нього та його гостей за сніданком у великій залі, – повідомив Роден.

– Дякую, я неодмінно буду.

– Ви повечеряли? – спитав він.

– Так.

Роден виглянув у відчинені двері і покликав служницю, яка так само тихо, як і вперше прибрала весь посуд.

– Роден, – звернулася маркіза до чоловіка, коли дівчина пішла. – Я приїхала без слуг та …

– Добре, міледі, – Роден одразу схопив усю суть. – Я пришлю до вас одну з найкращих служниць.

– Не треба так турбуватися, мені підійде і ця дівчина, – маркіза вказала на служницю, яка щойно вийшла з кімнати.

– Сивія? – здивувався слуга.

– Так. Це можливо?

– Звичайно. Я подбаю, щоб Сивія була в повному вашому розпорядженні, – запевнив Роден.