Розділ 11 Фландрська марка

Фландрська марка, Арлія

Додому, до свого маєтку в герцогстві Арлія, Карміна потрапила після вечері. Далася взнаки погана погода, яка прийшла в Імперію в розпал весни.

Карета зупинилася і Карміна, не ставши дотримуватися всіх звичаїв, сама вислизнула з неї. Вона ніколи не любила такі поїздки, і більше віддавала перевагу коням. Але зараз у її становищі, не варто було потурати своїм маленьким слабостям. Слуги, що встигли звикнути до дивацтв міледі, лише переглянулись і зайнялися речами та кіньми.

На порозі Карміну зустрічав високий стрункий чоловік середнього віку.

– Темної ночі міледі, – привітав він Карміну.

– Темної, Глен.

Карміна подивилася на свого управителя, який вірою і правдою служив їй ці роки. Їх, звичайно, було не так багато, але на роботу Глена нарікань не було. Чоловік був не молодий, але гарно справлявся зі своєю роботою. Магесса залишила не лише його, а й влаштувала всю його родину на роботу у своєму маєтку. Глен завжди був вдячний міледі за цю щедрість, і був вірний своїй господині.

– Як сім’я? – поцікавилася Карміна.

– Все добре міледі, дякую за турботу, – повідомив керуючий, забираючи у дівчини плащ та рукавички.

Карміна пройшла до кімнати. Подивилася на величезний камін, у якому яскраво горів вогонь. Глен знав, як міледі не любить холод і вогкість, і підготувався до її приїзду. Погляд дівчини ковзнув дорогими диванами та шафами, різьбленими столами та стільцями, м’якими кріслами та гардинами. Трохи довше затримала погляд на дорогій рамі, що досі стояла в кутку кімнати, і колись була гарною оправою для дзеркала. Все тут, включаючи книжки, залишилося від колишнього власника. Карміна не збиралася нічого змінювати, та й у цьому не було потреби. За той час, що вона жила в цьому маєтку, він так і не став їй справжньою домівкою. Тут усе нагадувало їй про минуле.

Єдина річ, яка дійсно належала їй, стояла у кутку на високій різьбленій підставці. Невеличка клітка у якій сиділа мініатюрна блакитна пташка. Довга відсутність хазяйки давалася взнаки, без підживлення магією пташка виглядала кволою.

Карміна підійшла до клітки, і відчинивши дверцята взяла пташку на руки. Вісник швидко живився магією і його стан поліпшувався на очах.

Магічні вісники були великою рідкістю в Імперії, деякі маги їх ніколи не бачили, а деякі за будь що намагалися отримати таку птаху до своєї колекції. Карміні просто пощастило знайти вісника на болотах у Медірі, коли ганялася за травником.

– Міледі, – м’яко промовив Глен. – За вашу відсутність накопичилося багато пошти.

– Ти маєш усі повноваження розкривати листи з рахунками, – нагадала йому магесса, і пересадила пташку назад до клітки.

– Інші листи, міледі, – уточнив керуючий.

– Ах так, листування, – згадала магесса про свої листи леді Евре.

Керуючий заперечливо похитав головою і, кивнувши на стопку листів на столі, пішов, залишивши Карміну одну. З того часу, як міледі оселилася в цьому будинку, Глен жодного разу не бачив її веселою. Вона завжди ходила задумлива та зосереджена. Управитель частенько згадував ту Карміну, яка заглядала сюди до колишнього господаря. Ту веселу і безтурботну дівчину, якою була колись його теперішня господиня.

Дівчина вмостилася у великому м’якому кріслі біля каміна. Це було її улюблене місце у всьому будинку. Карміна рідко бувала в решті кімнат маєтку, і з усього різноманіття забігала іноді на кухню, та бувала в робочому кабінеті. Навіть у спальню вона заглядала вкрай рідко, дуже часто засинаючи в цьому самому кріслі, під таке заспокійливе потріскування дров.

Дівчина подивилася на стопку листів.

«Їх і справді накопичилося дуже багато», – відкладаючи в бік листи від леді Евре і леді Краон, подумала магесса.

«Пройшло всього кілька років, а я так ґрунтовно вжилася у свою нову роль. Ці листування явно вказували на це. Чи так легко буде прощатися з усім цим?»

Дівчина знала відповіді на це запитання, вона була впевнена у тому, що віддасть все своєму законному власнику.

Тепер Карміна дібралася до тих двох конвертів, ті, які так насторожили Глена. Магесса взяла перший лист і уважно оглянула його. Такі листи вона отримувала й раніше. Легкий відбиток магії відчувався на сургучі. Розкрити такий лист не складе труднощів. Магія тут не є захистом, а швидше повідомляє відправника про те, що лист потрапив у потрібні руки.

Дівчина зламала печатку та прочитала листа.

«Міледі.

Ваш поспішний відхід зі зборів, а також нові дані, які ми отримали два дні тому, змусили нас потривожити ваш спокій.

Ми припускаємо, що ви не відмовитеся від короткої прогулянки герцогством Вітерії, поблизу руїн Желеба.

Також нагадуємо вам про те, що ви запрошені на підписання угоди до герцога Аберкорна».

Лист як завжди був коротким і без підпису, але давав відповіді на кілька питань, що терзали Карміну. По-перше, ніхто з «темних» не помітив її в Академії Магії. По-друге, тепер вона знає точне місце перебування амулета Тіні. Було іще по-третє, яке радувало дівчину найбільше. Адже руїни Желеба знаходилися на території Бренської марки, це значно економило їй час.