Розділ 8 Алек

Нельтська марка, Медіра

Дівчина накинула плащ і вийшла з бібліотеки. За часів навчання ці зали були для неї свого роду укриттям. Місцем, де вона могла перепочити і обдумати ситуацію, що склалася. Минув час, а нічого не змінилося. У всій Академії не було для неї місця надійнішого від цього.

Карміна вже вийшла у загальні коридори і поспішала завернути у довгоочікувану арку, яка вела до крила викладачів. Окрім зілля, вона мала ще одну справу в стінах Академії. Коридори поступово спорожніли: студенти розійшлися на заняття.

– А ну стій! – пролунав владний голос за спиною.

Оскільки в довгому коридорі вона була сама, слова явно призначалися їй. Голос дівчина не впізнала і із завмиранням серця прислухалася до кроків, що наближалися.

«Не вистачало тільки натрапити на когось із «темних» у стінах Академії», – подумала дівчина.

Магесса застигла на місці. Вона не поспішала обертатися. Коридором розлилася тягуча тиша, яку порушували лише кроки чоловіка.

Він уже був зовсім близько, і Карміна не тільки чула, а й відчувала його кроки за спиною, і неодноразово встигла пошкодувати, що зайшла в крило викладачів.

– Покажись! – чоловік зупинився за спиною дівчини.

Карміна повільно обернулася. Каптур, насунутий на самий ніс, приховував її обличчя.

– Це хто тут у нас? – чоловік зробив крок до магесси, і ривком відкинув каптур. – Невже сама леді Лестер завітала до нас? – він довго вивчав обличчя Карміни. – Тебе складно не помітити в цьому одязі, хочеш сполохати всю Академію?

– Я теж рада тебе бачити Алек, – полегшене зітхання мимоволі вирвалося з грудей дівчини.

– Ходімо, – чоловік потягнув Карміну в коридор викладачів. – Навіщо такі жертви?

– Я шукала тебе.

– Знайшла, – з усмішкою промовив колишній викладач, і заштовхнув Карміну в двері, які вже встиг відчинити.

Невелика кімнатка була кабінетом викладача. Біля вікна стояв величезний стіл із темного дерева з двома м’якими кріслами. Одна стіна кімнати була зайнята стелажами з книгами, інша – обставлена всілякими амулетами та артефактами. Усі вони були настільки незвичайними, що хотілося детальніше вивчити кожен із них. Але Карміна знала, що торкатися цих амулетів не варто. Крім того, що кожен має своє відлуння магії, всі вони знаходилися під потужними охоронними закляттями.

Карміна влаштувалась у глибокому кріслі, але розлучатися з плащем не наважилася. Тут вона не відчувала себе у безпеці. Чоловік залишився стояти біля дверей.

Алек, а точніше Алексис де Абрантес, був трохи старшим за Карміну. Вони познайомилися на останньому курсі, коли Алек прийшов викладати до Академії магічні реліквії. Високий, смаглявий, темноволосий. За ним вилося багато магесс, але він був до них байдужий. Йому була потрібна лише одна. Та, яка довгий час його взагалі не помічала. Вона бачила в ньому тільки викладача, що дуже злило Алексиса.

Можливо, все склалося б інакше, але серце Карміни давно було зайняте. Вона ніколи не сумнівалася у своєму виборі, і навіть Алексис з його шармом та чарівністю не вплинув на її почуття до Савітара.

Все на цьому могло і закінчитися, але випадок звів їх знову разом. І вже, будучи не викладачем та студенткою, а рівноправними магами, вони несподівано потоваришували. Після того Карміна часто почала заглядати до Алека під час її не частих візитів до Академії.

Чоловік виявився цікавим співрозмовником. Він був одним з небагатьох магів, які самостійно досліджували майже всю територію Савонського герцогства, і знав про Джерело Магії та розлом не з чуток.

– Що ти знаєш про амулет Тіні?

Карміна не могла проґавити можливість дізнатися більше інформації про артефакт, що цікавить її, від знаючої людини.

– Цікава річ, – Алек здув неіснуючі порошинки зі своєї мантії.

– А щось конкретніше? – на обличчі Карміни заграла посмішка.

Алек пильно подивився на магессу. Вона відчула легкий дотик магії, і відразу поставила блок.

– Не варто, – попередила дівчина.

Перевірку магічного резерву вона завжди сприймала як вторгнення в особистий простір, і за можливості припиняла всі спроби. Тим паче тепер, коли їй було що приховувати.

– Варто було спробувати, – розчаровано промовив Алек. – Ти ж мені нічого не розповідаєш. Думаєш, я не бачу як збільшився твій резерв? Як ти кожен свій візит крадешся по Академії, ховаючись від кого?

– Алеку, – мовила Карміна. Вона не знала, що казати. Знала, що він має рацію, але виправити нічого не могла. Вона не могла ризикувати своїми друзями. – Я не хочу тебе вплутувати у все це.

– Я й так уплутаний, правда, ще не знаю у що! – зауважив Алексис.

– Краще й не знати.

– Я розумію, що ти не можеш мені всього розповісти, – розчаровано промовив Алексис де Абрантес. – Але це не означає, що я схвалюю всі твої вчинки. Ну що ж, зараз подивимося, що я маю на твій амулет Тіні, – Алек різко змінив тему бесіди.

Чоловік пройшовся кабінетом, і, здавалося б, навмання взяв три книги зі стелажів. Розклав їх на столі. Книги виглядали досить новими. Помах рукою та сторінки книжок зашаруділи, відкрившись на потрібних місцях. Алек швидко переглянув текст і повернувся до дівчини.