Розділ 7 Академія магії

Нельтська марка, Медіра

Академію Магії збудували на території Медіри ще до Катаклізму. У ті часи Джерело Магії тільки розвивалося, і вищі маги Імперії вели суперечки з приводу обраного герцогства. Багато хто з них наполягав на тому, що Академію потрібно будувати поблизу Джерела на території Савонського герцогства.

Пройшло багато років, і зараз після Катаклізму, нинішні маги раділи, що їхні предки наполягли на Медірському герцогстві, яке Катаклізм зачепив лише частково. Академія стійко витримала сплеск магії і збереглася в початковому стані.

Для Карміни Академія була домівкою, до того моменту, коли їй довелося проникати на її територію таємно від усіх. Неприступні стіни ніколи не були для магесси серйозною перепоною. Навіть у часи студентства, вона з легкістю покидала так набридлі їй стіни, і магія тут не відігравала жодної ролі.

Залишивши позаду парадну браму, Карміна заглибилася в місто і, пройшовши три квартали від Академії, шмигнула у вузький прохід між двох будинків. З легкістю відшукавши двері приховані плющем, дівчина зникла за ними.

Довгий темний коридор здавався нескінченним. Якби магесса напевно не знала, куди веде цей прохід, ніколи б не ризикнула дійти до кінця. Магія тут застосовувалась у всьому: починаючи від зсуву часу і закінчуючи зсувом простору. Раніше Карміна про нього і не підозрювала, поки доглядач архівів, який перейнявся до дівчини теплом і добротою, розповів їй про один із потаємних ходів Академії.

Як завжди, в той самий момент, коли у голові промайнули думки кинути цю витівку, наприкінці тунелю з’явилося світло. Карміна вийшла через невелику природну печеру та озирнулася.

– Давно ти не навідувала старого, – пожурив її наглядач, який як завжди чекав дівчину на виході.

Доглядач не тягнув на старого. Виглядав він досить молодо на свої роки, а скільки їх було, не знав навіть він сам. Але він багато знав про Академію Магії, Імперію та Катаклізм, і Карміна завжди заслуховувалася його історіями про минуле.

– Ти ж знаєш, що мені складно вибратися в Медіру, – почала виправдовуватися магесса. Вона й сама хотіла частіше відвідувати наглядача, але така можливість видавалася вкрай рідко.

– Знаю, – промовив старий і співчутливо подивився на дівчину. – Я боюсь за тебе. Знаєш, як важко усвідомлювати, що кожен твій візит до мене може стати останнім? Твої ігри не приведуть ні до чого доброго.

– Я сама в цьому винна.

– Не говори так! Це вони втягнули тебе у свої інтриги!

Старого було не переконати, та Карміна й не намагалася. У його словах була частка правди. І дівчина вкотре здивувалася, як легко та професійно вона виявилася вплутаною у магічні інтриги Імперії.

Невеликою тінистою алеєю вони підходили до Академії. Перед самим будинком маги завернули в непомітну вуличку, яка вивела їх до невеликих дверей зі зворотного боку будівлі. Цим ходом рідко хто користувався. Самі викладачі вже, мабуть, і не пам’ятають про його існування, а студенти, заплутавши кілька разів у магічних пастках, яких натикано тут на кожному кроці, кинули цю затію, і почали користуватися іншими входами.

Карміну такі труднощі не бентежили. Особливо зараз, коли її резерв був повний, обійти пастки не складало труднощів. Доглядач тільки дивився на легкість, з якою вона обходила пастки, і невдоволено хитав головою. Раніше це робив він, але зараз усе змінилося.

Вони вже вийшли у загальні коридори, де ходили натовпи студентів та викладачів. Карміна ще більше насунула каптур червоного плаща на голову, боячись бути впізнаною. Але ніхто зі студентів не звертав уваги на наглядача та його гостю, а викладачів на їхньому шляху не зустрілося.

Попереду замаячили довгоочікувані гвинтові сходи, що вели у північну вежу. Дівчина, піднявшись нагору, швидко шмигнула у відчинені двері бібліотеки.

Доглядач пройшов слідом, і щільно прикривши двері, полегшено зітхнув.

– Сподіваюся, успіх і надалі буде супроводжувати нас, – сказав він свою улюблену фразу.

– Я теж, – підтвердила дівчина, і зітхнула з полегшенням.

Тут у бібліотеці їх не потурбують. І навіть якщо хтось зі студентів і зазирне сюди, то Карміна з легкістю сховається в лабіринті тутешніх стелажів.

Старий провів її в невелику кімнату, яка служила йому спальнею. Звичайно, наглядачеві виділили цілі покої в замку Академії, але він там рідко бував. Чи то забобони, чи то непомірна любов до книг не дозволяли йому надовго залишити облюбовані зали.

У цій невеликій кімнатці було все необхідне для життя: зліва розташовувалася невеличка кухонька, тут же примостився невеликий комод з кухонним начинням; праворуч у самому кутку – ліжко та різьблена шафа; а під вікном гарно вписався невеликий стіл із двома зручними кріслами.

Вода вже закипіла над магічним полум’ям, і старий швидко залив ароматний чай, привезений Карміною з Вітерії. Тут у Медірі рідко вдавалося знайти такі незвичайні товари. А старий за останні роки не залишав навіть стін Академії, не те, що межі герцогства.

Його очима за Академією була Карміна. Вона часто розповідала старому про Вітерію, Арлію та Каріану в обмін на його історії про події минулого. Востаннє вона розповіла навіть про Савон. Хоч дівчина і приховала частину інформації від наглядача, бажаючи захистити його від зайвого клопоту, але старий був не такий дурний і чудово зрозумів, що поїздка змінила дівчину.